Читать «Украина: государство или страна?» онлайн - страница 106

Времени на них не нашлось. Зато нашлось оно у тысяч читателей еженедельника «2000», где эти письма были опубликованы. Реакция на них оказалась адекватной авторской. В редакцию еженедельника пришли отклики, в том числе и подписанные многими выдающимися людьми Украины — представителями научно-технической и художественной интеллигенции. Общий их вывод сводился к выражению: «Возмущению нет предела». Именно так озаглавил заметку о моих письмах «Киевский вестник» от 23 сентября 2006 г. Под одним из обращений стояло 119 подписей, и адресовалось оно также Президенту В. А. Ющенко.

Прочитав его, я подумал, что оно-то точно не останется незамеченным и на него последует хоть какая-то реакция. К сожалению, тоже не последовала. На месте Президента я бы немедленно уволил тех своих помощников, которые отвечают за связь с «маленькими українцями». Можно не разделять их мнения, но интеллигентный человек обязан был объяснить свою позицию и ответить на обращение.

Жизнь газетных публикаций недолговечна, поэтому я решил продлить ее, поместив письма Президенту в данной книге. Содержательно они не диссонируют с ней. Темы, поднятые в них, остаются злободневными и сегодня.

Письмо 1. Опубликовано в еженедельнике «2000» 1.ІХ.2006 г.

Відкритий лист

Президенту України Ющенку В. А.

Високодостойний пане Президенте!

Звернутись до Вас з цим листом спонукали мене дві події, що відбулися останнім часом в Україні. Всесвітній конгрес українців і ювілейне зібрання у Львівському національному театрі опери з нагоди відзначення 150-річчя від дня народження І. Я. Франка. Обидві лишили у мене, а думаю не тільки у мене, гіркий осад. Виявляється, що незалежно від того, з якої нагоди збирається шановне українське панство, воно завжди обговорює одні й ті ж теми: статус української мови в Україні; голодомор 1932—1933 рр.; питання реабілітації воїнів УПА. Причому супроводжує це прокльонами минулого, яке відбулося спільно з російським народом.

Не знаю, як Вам, а мені було невимовно гірко слухати того невеличкого панка, на прізвище Лозинський, який, використавши високу трибуну палацу «Україна», брутально топтався по нашій історичній пам’яті. Героїв-визволителів не лише України, але й цілої Європи від фашистського поневолення він назвав гарматним м’ясом. Натомість до рангу справжніх героїв підніс воїнів УПА, котрі прислужувалися німецьким катам України. При цьому зробив зауваження Вам, як Президенту, що не очолили колону ветеранів УПА, яка переможно марширувала по Хрещатику. Дісталося від нього й Верховній Раді, яка ніяк не визнає голодомор 1932—1933 рр. актом геноциду проти українського народу. Учасники форуму (сподіваюсь, не всі) гаряче аплодували сказаному.