Читать «Майдан. Таємні файли» онлайн - страница 5

Що ж, досвід бійок депутатам придався на Майдані не раз. Але, крім бійок, ми ще добре пам'ятаємо постійні блокування трибуни. Однак для того, щоб згадати докладніше, доведеться усе-таки понишпорити в Інтернеті.

Зазираємо у новини тих часів і бачимо основну тему — перехід з опозиційних фракцій до більшості та депутати-перебіжчики, яких називали «тушками». Влада перекуповувала депутатів, навіть особливо не ховаючись. «Усе має свою ціну» — любили повторювати тоді політтехнологи. І найвідомішим випадком «тушкування» стала відмова батька і сина Табалових із «Батьківщини» писати заяви про вступ до фракції.

«У певний момент, коли ці два депутати заходили до сесійної зали, представники опозиції із криками „Тушок геть!“ кинулися до дверей і виштовхали їх із приміщення. Табалових так і не пропустили до сесійної зали. Опозиціонери блокували усі двері, в які вони намагалися зайти».

(УП, 12.12.2012)

Олег Тягнибок: «Сесія почалася з Табалових, ми одразу дали реакцію. Ми, звісно, мали змогу цього не робити, бо це не наші „тушки“, але ми мали показати, як треба поводитися. Ми не хотіли бути парламентськими поліцейськими, але... Мені добрі люди дали інформацію, що з нашими депутатами теж працюють із питань „тушкування“, і що є двоє, які гарантовано погодяться. Не сказали, хто конкретно, проте інформація була надійною. Ми зібралися всією фракцією, подивилися одне одному в очі і сказали: якщо хтось зрадить, будемо руки-ноги ламати у прямому і переносному значенні. На цьому питання було закрите. І за весь час каденції „Свобода“ була єдиною фракцією без „тушок“».

Суспільство, якому на всі заставки цинічно розповідали, що «все має свою ціну», на власні очі побачило, що продається не все. Це стало своєрідним щепленням на майбутнє.

Другою хітовою темою парламентських репортажів було «кнопкодавство». Провладні депутати розділилися тоді на дві частини: одні робили власний бізнес, а тому до Ради не ходили, інші ж заробляли тим, що сиділи в Раді і голосували кількома картками та ще й не на свій вибір, а корячись команді диригента — депутата Чечетова. Таким чином, замість 450 кнопок у сесійній залі працювала одна — родом з Банкової. Саме там вирішували, які закони приймати, а які — ні.