Читать «Стара холера» онлайн - страница 152

– Світлано Ігорівно, – Ліза постаралася надати голосові сумної (але не дуже) інтонації, – на жаль, я змушена звільнитися. У мене міняється життя.

– Я знаю, Лізонько, – голос у власниці був медовим. – З чим вас і вітаю. Ви хочете, щоб вас розрахували вже сьогодні?

– Так, – твердо мовила Ліза. – Вже сьогодні. В суботу ми вирушаємо в подорож.

– Це чудово, Лізонько, – схвалила власниця. – Просто чудово. Зараз вам доставлять розрахунок.

– І трудову книжку.

– Так-так. Я дуже задоволена вами («Особливо останнім часом», – подумала Ліза), тому випишу премію за вашу роботу. – І далі трохи вкрадливо: – Сподіваюся, ви не забудете у своїй новій якості, що я дуже добре ставилася до вас.

«Ще б пак, – подумала Ліза весело. – Бо знаєш, хто за мною стоїть. Знала б ти, що я задумала…»

– Так, дякую, Світлано Ігорівно. Якщо вам буде потрібна підтримка – звертайтеся, – закинула гачок-обіцянку.

Власниця зраділа ще більше, аж розчулилася.

– Ви справді диво, Лізонько. Бажаю вам щастя. Ви його заслужили.

«Чао-какао», – подумала Ліза.

Через годинку з хвостиком їй доставили і трудову книжку, і розрахункові гроші, і обіцяну премію. Коли Ліза вже за порогом крамнички заглянула в один і другий конверт, то аж присвиснула. Їй виписали двадцять тисяч розрахункових грошей, а премія за її гарну роботу, якою так була задоволена власниця, становила аж тисячу доларів. З цими сумами плюс її заначка вже можна було жити і втікати.

Ліза насамперед вирушила в іншу крамницю на їхньому базарчику. Там вона купила мобільний, а потім у крамниці на вулиці, що вела до банку, де вона мала депозит, – ще один стільничок. Її план набирав обертів, ставав реальністю.

Банківський клерк, до якого звернулася Ліза, вперся було, що знімати гроші з депозиту до закінчення дії угоди не можна. Та Ліза сказала, що виходить заміж і виїжджає за кордон. Клерк продовжував гнути своє, тоді Ліза назвала йому ім’я майбутнього чоловіка й пригрозила, що зараз йому подзвонить, хай пан сам пояснює, що можна, а що – ні, й кому. Клерк недовірливо і скептично глянув на Лізу, щось набрав на комп’ютері, потім кудись сходив, а коли вернувся, то сказав, що для пані вони зроблять виняток. Лізин «таємний фонд» (або просто заначка на чорний день), плюс одержані гроші від щедрої Світлани Ігорівни, плюс зняті з депозиту – і Ліза перетворилася на такого собі «багатенького Буратіно». А може, багатеньку Мальвіну.

Ліза полялякала зі Степанком і Іркою. Йому вона наказала не сумувати й ловити в жменю свою синицю, чим неабияк здивувала.

– Що трапилося, Лізо?

На ці слова Ліза заспівала слова пісні «Пригадай, пригадай, як ми потрапили у рай», наштовхуючи здогадливого Степанка на деякі думки. Ірці затараторила про своє неймовірне щастя, яке здобуває після важких роздумів. А от потім з нового, щойно купленого мобільника зателефонувала до Степана. Вона мала сильну підозру, що її номер на контролі, а Степанів – ні. На щастя, Степанко відгукнувся на незнайомий номер.

У відповідь на слова коханого: «Я вже тривожуся, Лізо. Чому ти дзвониш з чужого телефону?», вона сказала: