Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 98
Ізабелла Сова
— Ти можеш посидіти з ними і просто послухати. Подумай, Ягодо, що їхні діти не роблять навіть цього.
А може, мій тато шукає в мережі когось такого, кому можна звіритися, бо я не маю на нього часу? Може, колись і я шукатиму чужі вуха, бо вуха знайомих будуть зайняті вислуховуванням когось іншого?
Шосте
— Тебе більше жахає те, що чужих, чи те, що ти будеш змушена звірятися? — запитав Мацек, розчісуючи Вінету.
— Тепер мене найбільше жахає думка, що я знову впаду зі Шкатули, — відповіла я.
— То встанеш, обтрусиш спину й сядеш на коня знов.
— Я боюся, що Шкатула наступить мені на голову чи розчавить живіт так, що кишки вилізуть через вуха.
— Ти бачила це в якомусь фільмі?
— Ні, але Шкатула такий незграбний. Він спотикається і взагалі…
— Але він у житті на тебе не наступив би, Ягодо. Він так пишається, коли щось падає в нього зі спини, що рефлекторно відскакує вбік. Я вже більше боявся б, що він обдере тобі коліно до кістки, коли заходить у хвіртку. Або втопить під час бабрання в багнюці.
— Тоді я, мабуть, відмовлюся від тих прогулянок.
— Ягодо, я пожартував. Ти бачиш десь тут багнюку?
— Не знаю, а якщо вона з’явиться після дощу?
— Щось ти сьогодні така перечулена, чому?
— А, бо ніщо не складається. Малина не приїжджає. Вочевидь, відмовилася від терапії, так само як і Маріуш. Знаєш, той із лимонами.
— Може, він хоче поскладати собі кубики на самоті?
— А може, знає, що ці сеанси нічого не дають. Так само як Вільшині і всім іншим. Крім того, Альдона влаштувала мені дикий скандал.
— Я чув.
— А Вільшина пригнічений ще більше, ніж завжди. Аж подумати боюся, що ще може трапитися.
Сьоме
— Пані Ягідко, ви принаймні маєте попереду якесь майбутнє. А на нас уже нічого не чекає. Хіба трупарня.
— Пане Антонію, ви й справді розминулися зі своїм покликанням, — ствердив Рисек, заглядаючи до палати. — Треба було емігрувати до Швеції і знімати там психологічні драми.
— Вже пізно.
— Але ще не пізно усвідомити той факт, що крім чорного й сірого на цьому світі є цікавіші кольори.
— Напевно, я став дальтоніком.
— А шкода, бо я маю для вас чудову новину. День народження ви відсвяткуєте вдома, — радісно повідомив Рисек. — Завтра ми вас виписуємо.
— Вже завтра… — Вільшина заходився бгати край простирадла. — Це, мабуть, добре, що я виходжу…
— Що це за міна, пане Антонію? Адже ви можете до нас заглядати. Або до Ягідки на станцію. Щоб їй не було надто весело.
— Постараюсь, якщо доживу, — пообіцяв Вільшина. — А тим часом маю прохання, щоб пані Ягода прийшла до нас завтра. Щоб ми простилися перед моєю випискою, бо потім — хтозна — можемо більше не побачитися.
Восьме
Коли я прийшла, Вільшина сидів біля дверей, чекаючи на виписку. Вигаслий і якийсь дрібніший у своєму зношеному цивільному одязі.
— Ще півгодинки, і ви можете йти, — пообіцяв черговий лікар і побіг до інших хворих.
— Добре. Мені не пече, — буркнув Вільшина, поправляючи комірець старої сорочки. — Я міг би так грати й півдня.