Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 72
Ізабелла Сова
— Ядзя прибігла до мене з криком, — підхопив Рисек. — Я натягнув штани й чимдуж до Антека — упевнитися, чи він живий. Буджу його й питаю, що трапилось. А він розплющив одне око й каже: «Рисю, я не годен був заснути й подумав, що коли трохи порубаю дрова, то мене попустить».
— І він так одразу витесав ангела?
— Певно, що ні, — зізнався Рисек. — Спочатку він зрубав липу. Це відібрало в нього годинку, але злість не відпускала.
— Яка ще злість?
— Величезна, Ягідко. На все. На невдалий голодний страйк середнього медперсоналу. На обіцянки міністра. На дражливі сутички зі страховими компаніями. Тож він подивився на стятий стовбур, ухопив сокиру й заходився тесати. Так і висік ангела-хоронителя.
— Хоронителя?
— Розумієш, якби він не почав тоді різьбити, то міг би зарубати якогось пацієнта. І була б трагедія. А так народився художник, — пояснив Мацек.
— Він пропрацював у нас іще з півроку, витяв усі липи за гаражем, а потім пішов, бо несподівано став знаменитим, — закінчила розповідь Юлька. — Усі хотіли мати його скульптури.
— Знаю, наш директор теж мав кілька. Тільки що маленьких, латунних.
— Бо згодом Антек змінив матеріал. Хто сьогодні може дозволити собі двометрового ангела в холі? А латунна фігурка гарно виглядає на каміні.
Юлька зітхнула.
— Ну і ми втратили чергову гарну людину.
— Але нема такого поганого, щоб на добре не вийшло, — з усміхом сказав Рисек. — Завдяки відходу Антека ми збагатилися на колегу Болека, визначного кравця й фальшувальника купюр.
— Перестань, бо я запишаюся й почну шити криво.
— Добре, вже мовчу. Любі, запрошую вас до вітальні.
— А хто це там на терасі? — запитала я.
— Моя прекрасна екс-дружина Крися. Вона саме заряджає сонячний акумулятор перед остаточним виїздом. А там, на канапі, моя так само прекрасна Андулька.
— Де?
— Таж отам, — Рисек показав на купку сміття з пилососа. — Моє кохане чудо, зараз ти одержиш свій підвечірок.
На слово «підвечірок» купка сміття сховалася під фотель. Рисек наповнив печінкою скляну мисочку в золоті зірочки й поставив її проти фотеля.
— Ну хоч покуштуй, таке смачненьке м’ясце.
З-під фотеля вигулькнув довгий вузький писочок. Двічі ворухнув мокрим носиком і сховався. Коли Рисек підніс фотель угору, звірятко відскочило вбік і зникло в коридорі.
— Вона знову не має апетиту, — зажурився Рисек.
— А ти забери і дай їй, коли зголодніє. Нехай сучка знає, хто тут хазяїн.
— Та ти що, Мацеку! Це її доконало б, а я не пережив би ще однієї розлуки. Усі так швидко зникають.
— А власне, чому вона не хоче їсти? — поцікавилась я.
— Доктор Морквина висунув гіпотезу, що Андулька має надзвичайно низьку самооцінку і за допомогою контрольованої анорексії намагається привернути до себе увагу оточуючих.
— Ми можемо забрати її до лікарні й годувати через крапельницю, — запропонував Болек.
Дванадцяте
Сьогодні я пішла до Вільшини. Вперше сама, бо Болек мав чергування в притулку для літніх людей. Напружена й серйозна, завернула до палати номер п’ять.