Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 27

— Бо його не взяли до «мореплавки», і він з розпачу вирішив зашитись у провінції, — пояснив мені Мацек. — А що ниток у нас до лиха, то він зашився так дійово, що ніхто його звідси не випоре.

— Я повинна повірити в ту «мореплавку»? — Мабуть, таки ні.

— Ти хочеш почути правдиву історію доктора Десперадо? — запитала мене Юлія. Вона саме зайшла до амбулаторії зі стосом жіночих журналів під пахвою. — Ну то слухай.

Правдива історія доктора Десперадо

Після стажування Болек переміряв уздовж і вширш усі лікарні, поліклініки й клініки південної Польщі. Стукав у двері й вікна, скрізь напитуючи про роботу на ставку, чверть ставки, позаштатно, а також начорно. Нарешті в розпачі вирішив змінити тактику й надіслав такого листа до дирекції регіонального відділення станції швидкої допомоги:

«Звертаюся до вас із проханням працевлаштувати мене лікарем на „швидкій“. Своє прохання вмотивовую таким чином: упродовж трьох років я намагався знайти роботу в будь-якій поліклініці чи на станції „швидкої“ великих міст. Безнадійно. Незважаючи на „червоний“ диплом, численні курси підвищення кваліфікації і так зване покликання. За такої ситуації я вирішив дослідити щасливців, котрим поталанило зачепитись у престижних клініках нашої країни. По кількох тижнях проникливих досліджень я виявив, чим вони відрізняються від мене. Протягом наступних тижнів успішно працював над нівелюванням цієї різниці. Тепер перед вами стоїть людина, обдарована надзвичайно цінними в таких клініках чеснотами:

я декларую повну відсутність моралі, а також зверхнє й навіть вороже ставлення, до людей, особливо своїх підлеглих і молодшого медичного персоналу;

стосовно керівництва я є до нудоти запобігливим, зате за їхніми плечима безжально висміюю кожен їхній крок, а також відсутність смаку у виборі сорочок;

під час розмови з пацієнтами не приховую ні нудьги, ані роздратування. Позіхаю, коли вони виливають свої скарги. Не слухаю нарікань і не звертаю уваги на їхній фінансовий стан, а тому намагаюся виписувати ліки тих фірм, котрі обдаровують лікарню дорогими презентами. Під час візитів оперую лексикою, незрозумілою для пересічного пенсіонера, зате багато забарвленою вульгаризмами;

щипаю медсестер за сіднички;

охоче стукачу на колег-лікарів, натомість рідко мию пахви.

Сподіваюся, що вищенаведений список удовольнить не одного із завідувачів медичних закладів. Зі свого боку обіцяю попрацювати над шліфуванням наступних чеснот. Чекаю на відповідь, із повагою

Лікар Болеслав Десперадо».

Долею випадку цей лист потрапив у грубі долоні директора місцевого відділення, доктора Рішарда Грейпфрута. Рішард, як і всі порядні люди, зразу зрозумів, що за понурою заявою криється споріднена душа, котра рештками сил волає про допомогу. Два тижні опісля Болек підписав угоду і став чільним кравцем «швидкої» в моєму рідному місті.

— Це правда про ту заяву? — запитала я.

— Ну, — підтвердив Мацек. — Ціле щастя, що її прочитав наш батько-директор.