Читать «Беладонна. Любовний роман 20-х років» онлайн - страница 399

Де вона нині?..

«Роспроклятая машина!..» Ах, ось до чого тут відтиск підбора і газета… Поїхала!..

І йому зажеврілася думка бігти до вокзалу. Але слідом за цим повна індиферентність охопила всю його істоту, його зір знову впав на коридор, на уривки шнурків, ганчір'я, і знову чуття порожнечі паралізувало його волю.

— Кінчилось, — сказав він собі і пішов до своєї кімнати.

Там він зупинився на порозі і вдруге подумав про вокзал. Але замість того, щоб бігти на вулицю, він замкнув двері на ключ, наче хотів сховатися від руйнацької картини коридору, що нагадувала йому цвинтар.

— Кінчилось, — сказав він іще раз і почув себе старим, ображеним і покинутим.

Потому він прийшов до вікна і, мов хто турнув його, упав на стілець.

Так він просидів до пізньої ночі.

За той час багато думок навідалося йому в голову; більшість із них, коли не всі, були колючі, вразливі і лишали по собі болючий слід. Інколи, коли ім'я Катерини мимохіть стрибало по його губах, він мав інстинктивний намір схопитись і бігти до неї, шукати її, але не вистачало на те молодості, войовничого бунту крові.

Як і в перші дні зустрічі з Катериною, так і тепер він не знав, що то за хвиля прокотилася в його житті.

Вона полонила його і тепер оце потріпувала останніми ударами.

Але під ранок він переміг ті болі й знову набув спокою. Минула ніч канула в безвість і поглинула в собі всі його вагання.

Він вийшов на вулицю і зітхнув на повні груди; свіже повітря лизнуло йому лице, і він почув себе оновленим, як по тяжкій хворобі. Там, у готелі, лишилось пережите; далі його чекає праця й кріпкі сірі будні.

Він почув доплив енергії, що вже не знав його кілька місяців, і рішуче попрямував до міськради.

Була восьма година; місто щойно прокинулося й починало гарячкове життя.

XXXIII

(Замість епілогу)

Так закінчилася ця історія про кохання — нині занедбане чуття. Вона проста, звичайна і несподівана. Хтось сторонній може назвати її ще й неймовірною. То буде від того, що в неї, цієї історії, немає стилю. Та відкіля йому було й узятися, коли Радивон не був підготовлений до таких подій, нічого не передбачав та й і досі ще нічого не тямить із того, що з ним трапилося. А хіба можна говорити про стиль наступного вечора, коли ви не знаєте такої дрібниці: чи будуть у вас боліти зуби о 9 годині?.. Отож! Несподіванка, несподіванка, несподіванка! Дивлячись на Радивона, можна було думати, що тій плутанині віку — ще десятки років. Аж гульк, уже в коридорі готелю — уривки шнурків, ганчір'я, пошматаний використаний папір.

Цур йому!.. Цур тій історії. Вона справила на мене гнітюче враження. Що вже плутана — краю немає! До того ж іще й безпорадна, як мала дитина, як театральна вистава без художника, без декорації, як добра пісня у виконанні пройдисвіта-шарманщика.

І, якщо дозволите, я порівняю ще. То була звичайнісінька калюжа серед вулиці, що попала під промінь сонця. Ніякий будівник не обточував її берегів, не дбав за її красу. Її стало видно такою, як вона є… коров'яча ратиця, недокурки, сміття і брудна вода! І головне — усе розкидане, як того хотів випадок, стихія…