Читать «Беладонна. Любовний роман 20-х років» онлайн - страница 19

Коля й сам не знав, що його так вабило в Йоні. Може, якраз ота воляча сила, філософський спокій Йонин, бо сам Коля був худорлявий і малосилий.

Часто після вечірньої сурми, вже полягавши, обидва хлопці довго розмовляють між собою, згадуючи то події минулого дня, то розповідаючи один одному про своє життя «там», дома.

Здебільшого розмова починалася тим, що Йона, стягуючи з ніг чоботи, запитував:

— А як це воно там… дома? Оце вже, мабуть, повечеряли, мати прядуть, батько ложку майструє…

Часто розмова затягнеться довше, ніж звичайно, коли вже всі в казармі поснули, тоді, розмірено стукаючи важкими чобітьми, підходить черговий і просить не порушувати тиші балачками.

— Хто там зуби чеше? Ану тихше! Порядку не знаєте, чи що? — каже він сердито, але в його голосі чутно приховане бажання самому оце «почесати зуби», бо до зміни ще далеко… Ой, як далеко!

Незабаром після виходу з карантину всіх поповненців розташували по чотах, і тоді надійшов той урочистий день, коли кожний молодий червоноармієць мав одержати собі коня, бо частина, до якої попав Коля, була кавалерійська.

Командир, високий, чорнявий, з вусиками вгору, повів свою чоту до стайні.

Колі попався гарненький вороний коник Європеєць. Він косив гарячим вишневим оком і бив у землю переднім копитом. Коля несміливо, з таємним завмиранням серця підійшов до нього і ледве-ледве торкнувся рукою оксамитної шиї. І — диво! — коник ураз стих, присмирнів і почав тикати мордою Колю в те місце, де звичайно бувають кишені. Саме в цю хвилину підійшов командир.

— Ну-ну, сміливіше, товаришу Шпак! Кінь смирний, бачите — шукає по кишенях, думає, що у вас є хліб або цукор. Попередній його хазяїн не шкодував для нього цих ласощів.

Пішли дні навчання й праці. О п’ятій годині ранку вже будив сурмач на прибирання до коней.

— О, засурмив уже архангел! — жартували червоноармійці, протираючи заспані очі і вдягаючись.

Як не хотілося вставати в цей час! Здається, все б віддав, аби поспати хоч хвилинку. А тут відразу ж з-під теплої ковдри треба було йти надвір, на холод, прибирати в стайні й чистити коней. Було вже справді холодно, бо недавно випав сніг, ударили морози — і встановилась сувора зима.

Одного разу Колі прийшла черга вартувати на стайні. Черговий призначався один на цілу ніч на тридцятеро, а то й більше коней.

Коля примостився в кутку на паку пресованого сіна. Він закутався в шинелю і добре вгрівся. Коні мирно собі хрумали, брязкали чембурами і зітхали.

Угрівшися, Коля непомітно для себе самого заснув. Прокид його був трохи незвичайний. Він раптом відчув над собою гарячу пару від дихання якихось великих тварин. Ураз ввесь сон злетів з очей. Коля помацав навколо себе руками (ліхтар потух) і зразу ж яскраво уявив своє становище. Коли він заснув, кілька коней одв’язалися й почали смикати з-під нього паку. Врешті він зовсім з’їхав на долівку, а над ним тупцювали коні і хрумали запашне сіно.