Читать «Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів» онлайн

Сергій Вікторович Жадан

Сергій Жадан

Господь симпатизує аутсайдерам

10 книг віршів

Месопотамія

(2014)

+ + +

Ще нічого немає. Зелена ніч, і в кожної тиші міра своя. І, знаючи, скільки потрібно сторіч, щоби з’явилась найперша річ, він вимовляє її ім’я. Немов відчиняє нічне вікно і ловить напружено кожен рух, сподіваючись на щось все одно, і небуття важке полотно покірно дається йому до рук. І все, що буде з ними тепер, — гольфстріми, айсберги мертвих морів, щоденний рух повітряних сфер, спів кашалотів і крик химер, поява запахів і кольорів, коріння трав і листя дерев, озерні льоди і пташиний свист, руди і вугілля натруджений трем, слухняних тварин шепіт і рев, жага лунких торговельних міст, вогонь, що спалює кораблі, смерть на темних шовках знамен, згаслі зірки на високому тлі, тихі мерці в літній землі, кров, ніби лава в покладах вен: прийде все, що мало прийти, і зникне все, що колись було, як мито за явлені їм світи, за голос із домішками темноти, за видих у вивільнене тепло. І, знаючи все, що чекає на них, він все ж вимовляє її ім’я, зіткане з приголосних і гірких голосних, доки йому підступає до ніг ніжності сутінковий сніг, любові смарагдова течія.

+ + +

Марат помер уві сні. На початку березня, навесні. Коли тануть сніги і ріки лишають свої береги, як діти лишають батьківські доми після тяжкої зими. Марат тренувався на «Спартаку». Мав техніку — вивірену і тривку, мав треноване тіло, ходив із серйозним лицем, був, мабуть, справді найкращим бійцем у напівсередній вазі, носив наколку з Фіделем на лівій нозі. Імам говорив, стоячи над ним: «Пророк, — говорив, — ніколи не був сумним. Пророк знав: зло зжирає зло. Буде так, як буде. Завжди так і було. Ось і Марат матиме що сказати про кожну з власних провин. Пророк і вигадав пневмонію для таких, як він». Маратова мама мовчала в кутку. Маратів брат слухав молитву гірку. А коли імам поклав долоню йому на плече худе і сказав: «Усе, що зникає, знову колись зійде», — «Ніщо не зникає, — відповів йому брат. — Я заберу собі капу, з якою бився Марат. Я знаю, чому він помер. Щоранку він бився проти своїх химер. Щодня він збивав у кров кулаки. Щовечора він відчував, як згасають над ним зірки. Лише найхоробріші з нас заступають за цю межу. Хто бачив його в рингу, знає, про що я кажу. Як може зникнути те, що є? Що з ним робитиме той, хто все нам дає? Зникнути може хіба що страх. Решта лишається в нас — молодших братах, які розбивають собі серця, стоячи до кінця». Брат відійшов убік. Він був молодший на рік. Марата вважав головним. Всюди ходив за ним. Тепер ось мовчав, відійшовши нараз, і стримував сльози, певно, соромлячись нас. Коли виносили тіло, почався сніг. Падав із темних небес до ніг. Імам ішов попереду, ніби мара. Рання весна на цвинтарі — не найкраща пора. Жінки починали плакати, а чоловіки відчували, як тихо згасають над ними зірки.