Читать «Де немає Бога» онлайн - страница 46

Деренчання телефона повернуло ресивера до тями. Лоуренс поліз до кишені, приклав мобільний до щоки.

— Так?! — гарикнув він.

— Воу, — пролунало в динаміку. — Чого такий злий?

— Нічого… — Лоуренс видихнув. — А, йди нахер! Просто поганий настрій.

— Йо, то я тобі зараз його поліпшу! Я знайшов собаку, про якого ти навіть не мріяв. Сунь Чи просить шістнадцять куснів.

— Дорого. Що за собака?

— Буллі кутта.

— Пакистанський мастиф?

— Ага! Справжній диявол, Ларрі, справжній диявол! І щоб я здох, коли перебільшую. Він на моїх очах роздер ведмежа.

— Ведмежа? — Лоуренс звів брови. — Ти сказав «ведмежа»?

— Так!

— Звідки вони взяли ведмедя?

— Чувак, це Китай. Я не знаю, звідки вони взяли ведмедя, проте не здивуюся, якщо наступного року вони тренуватимуть псів на драконах. Коротше, слухай, і нехай твоє…

— Почекай, — Лоуренс перебив співрозмовника, все ще не розуміючи причину захвату: — Скільки тому ведмежаті?

— Ну, бля, ну, чувак, я не Стів Ірвін, я не знаю. Рік, півтора, може, трохи більше. Я не шарю у ведмедях. Воно було десь удвічі важче за мастифа.

Лоуренс ледве стримався, щоб не присвиснути. Вдвічі важче за дорослого буллі кутта. Триста? Триста п’ятдесят фунтів? Він відчув, як збудження, неначе бульбашки, попливло крізь шлунок до грудей і далі до шиї.

— Гарді, то яке це, в сраку, ведмежа?!

Той, кого назвали Гарді, самовдоволено пирхнув.

— Ну, я сказав «ведмежа», бо це був не зовсім дорослий ведмідь, розумієш? Щоб ти раптом не подумав, що наш мастиф прикінчив триметрового грізлі.

Він промовив «наш». Наш мастиф. Бульбашки, що розпирали горлянку, стали гарячими. Від збудження в Лоуренса закололо в очах.

— Загриз на смерть?

— Менш як за хвилину, чувак. Я поліз по телефон, щоб зняти для тебе відео, але коли ввімкнув камеру, знімати вже не було чого: буллі кутта перетворив ведмедя на килим. Присягаюся, скільки шукаю для тебе собак, ще такого не бачив: через п’ять хвилин ведмідь мав такий вигляд, наче його вантажівкою переїхало. Від нього нічого не лишилося! — Гарді аж похлинувся. — Пес так ошалів, що китайці не могли витягти його з ями. Притиснули рогачами до підлоги, і тільки після того хазяїн надягнув на нього щось типу гамівної сорочки. — Гарді замовк, але Лоуренс чув його збуджене дихання. — Пам’ятаєш Ганнібала з «Мовчання ягнят»? Пес був точно як він, коли його забирали з рингу.

— Хто хазяїн?

— Якийсь австралієць, живе в Індії. Яка різниця? Сунь Чи вже про все домовився.

— Хто ще приїжджає цього року? — запитав ресивер.

— Девелін із Окленда з новим бультер’єром. Іще Блейк — пам’ятаєш його? — чортів гівнюк обіцяє привезти свого бандога. Герст хвалився в мережі гуль-догами. Ну, ще кілька пітбулів будуть — як завжди. Ага, ледь не забув: старий Джо Декер везе ірландського стаффордширського бультер’єра, і я раджу придивитися до нього уважніше.