Читать «Де немає Бога» онлайн - страница 19

— Пробачте, я не можу видати вам посадковий талон.

Груди прохромило палючим болем, й упродовж кількох секунд Анна почувалася так, ніби їй вистрелили в спину. Зрештою, втягнувши крізь зуби повітря, вона вчепилася руками за стійку з таким виглядом, неначе її намагалися силоміць від неї відтягти.

— Чому?

— Ви не встигнете до крила С, літак уже готується рушати.

Несподівано для себе Анна заволала:

— АЛЕ Ж ТАМ НАПИСАНО «FINAL CALL»! — Вона тицьнула пальцем у монітор за спиною арабки, проте жест вийшов незграбним і змазаним, рука підіймалася повільно, немовби крізь товщу води, лише пальці дрібно тремтіли. Злякавшись сили власного голосу, жінка прошепотіла: — Посадку ще не завершено…

Реєстраторка пересмикнула плечима.

— Це великий аеропорт, пані. Я не можу видати посадковий талон, бо ви однаково не встигнете на рейс. — Арабка все ж озирнулася, кинувши погляд на табло, і тієї миті напис «FINAL CALL» справа від рейсу ALR 114 змінився на «GATE CLOSED». Вона повернула голову й зміряла Анну незворушним, позбавленим теплоти поглядом. — Мені жаль.

— Ви не розумієте. — Анна притиснула пальці до лівої скроні й поволі скулювалася, відчуваючи, як жах неухильно просвердлює мозок. — Мені конче потрібно до Бангкока… Я маю бути там до завтрашнього ранку… Ви не розумієте… — Дві великі сльозини викотилися з очей, вона сердито їх змахнула.

(не плакати… не плакати… не плакати)

— Пробачте, нічим не можу допомогти.

Арабка поклала перед Анною її паспорт і демонстративно повернулася обличчям до наступного в черзі чоловіка.

— Будь ласка. — Анна продовжувала відчайдушно чіплятися за стійку. Поміж зжованими, тихими словами проривалися схлипування.

— Відійдіть, — наказала дівчина з-за стійки.

Несподівано за стільцем, на якому сиділа арабка, з’явився молодий чоловік у вим’ятій блакитній сорочці. Праворуч на грудях теліпався затертий бейдж із написом «MANAGER».

— Що трапилося? — Британський акцент, поріділе волосся на маківці, невдоволений погляд. — Чому ви плачете?

Анна проковтнула схлип і, опановуючи себе, заплющила очі.

— Ця жінка… — Трясця, який сенс марнувати час, скаржачись на арабку? Анна розплющила очі й виразно промовила: — Мені потрібно до Бангкока, — голос деренчав, через що здавалося, наче слова поскрипують між зубами. — Я прилетіла з Києва літаком «FlyDubai», проте виліт затримали, і я тепер не встигаю на літак до Бангкока.

— І тому ви плачете? — підняв брови британець. — Я можу це вирішити.

Анна витріщилася на нього.

— Якою компанією ви повинні були летіти до Бангкока? — Доторком до плеча чоловік безмовно звелів арабці звільнити місце. Та слухняно підвелася і відійшла. Він сів на її місце.