Читать «До зір крізь терня, або хочу бути редактором» онлайн

Святослав Караванський

ДО ЗІР КРІЗЬ ТЕРНЯ,

або

ХОЧУ БУТИ РЕДАКТОРОМ

ПЕРЕДМОВА

На світі є тисячі професій. І на кожну з них є свої, сказати б, кандидати. Один або одна хоче бути артистом, ще один – пілотом або космонавтом, який інший – письменником або лікарем. Кожна професія має свої привабливі сторони, а заразом і свої підводні рифи. Про це все ми маємо багату літературу, де старші, підкуті на всі чотири добродії розказують майбутнім фахівцям про принади, а часом і відрази тої чи тої професії. Тим-то і стоять на полицях книгарень серії “цікавих” книжок: “Цікава хемія”, “Цікава фізика“, “Цікава астрономія”, “Цікава кібернетика”. Появу цікавих книжок можна окреслити крилатим народнім словом: “Кожен кулик своє болото хвалить”, яке треба розуміти не у прямому значенні, а алегорично. Жодна наука не є болото, а навпаки – битий шлях у майбутнє.

Пильний погляд на серію цікавих книжок засвідчує, що у ній є свої “білі плями”. Наприклад, дуже рідко бачиш у гурті “цікавих”, ну, хоч би “Цікаву лінгвістику” або “Цікаве мовознавство”. А науки ці, як на мене, не менш цікаві, ніж згадані вище. Усе залежить від любителя. Одного чи одну цікавить хемія або астрономія, а ще когось може цікавити мова – знаряддя спілкування, яке вирізняє нас із тваринного світу – робить людьми. Не хемія, не механіка, не астрономія, а мова зі своєю граматикою, лексикою, фразеологією, і цілим роєм інших рис та прикмет робить кожного та кожну з нас людиною.

Отже, про таке людотворче знаряддя, як мова, можна багато чого цікавого сказати й написати. А надто про ті професії, які на сто відсотків пов’язано з мовою. До таких належать професії письменника, перекладача, викладача, газетяра, редактора. Усі ж інші професії, хоч і не на сто відсотків, але все одно пов’язані з мовою, бо без мови жодна з них не могла б існувати. Виходить, що мова – це якийсь особливий витвір людської природи: усім витворам витвір. Бо без мови жодне явище природи годі описати, жоден закон жодної науки годі зформулювати.

Ці виняткові властивості мови змусили автора цих рядків закинути всі людські науки й усі професії і стати вірним слугою (щоб не сказати фанатиком) цього роби-людей знаряддя. Але мало того, що він сам став рабом свого уподобання, заразом його кортить залучити до щирих друзів мови усіх словолюбів, а надто тих, яким не дає спокою питання ким бути? Оце ж їм автор і пропонує збірку своїх бесід підназвану “Хочу бути редактором!”. Чому саме редактором? Таж редактор редагує і письменників, і перекладачів, і газетярів, та зрештою усе те, що виходить друком, або лунає з радіо, зі сцени, з телеекрану. Редактор – це, коли хочете, законодавець мови. І праця його для щирого словолюба цікава-прецікава. Він зачісує під свій редакторський гребінець розпатлану-перерозпатлану мову письменників, яких крила фантазії так нестримно носять зиґзаґами вимріяного сюжету, що вони забувають зачісувати мову своїх думок і без вагань тулять перше-ліпше слово в рядок, аби не стояти на місці, а гнати свою фантазію далі й далі. Те саме роблять і журналісти, не кажучи вже про фізиків, хеміків, математиків, які, захоплені своєю стихією, не звертають уваги на другорядні засоби мови, що нею вони висловлюють свої міркування.