Читать «Київська Русь» онлайн - страница 212

Аналогічні свідчення вміщені і в життєписі імператора Василія І Македонянина, складеному його онуком Костянтином Багрянородним. “І народ росів, войовничий і безбожний, щедрими подарунками золота і срібла і шовкового одягу Василій (імператор. — П.Т.) залучив до переговорів і, уклавши з ними мирний договір, переконав (їх) стати учасниками божественного хрещення, влаштував так, що вони прийняли архієпископа”.

Розбіжності між двома джерелами торкаються не суті явища, а лише його приурочення. Патріарх Фотій пише, що хрещення Русі відбулося при ньому, а, отже, і при Михаїлові, а Костянтин Багрянородний приписує заслуги хрещення русів Василію І Македонянину та патріарху Ігнатію. Ще М.М. Карамзін намагався узгодити цю суперечність, він припускав, що на Русь могли двічі посилати церковних ієрархів — за Фотія і за Ігнатія.

Ця важлива подія в житті Київської Русі не відзначена в “Повісті минулих літ”. Тут не місце з’ясовувати причину цього факту. Можливо, що у первісній редакції ці відомості були, але пізніше при черговому редагуванні “Повісті” випали, оскільки не вписувались у концепцію варязького пріоритету в руській історії. З вітчизняних писемних джерел лише Никонівський літопис зберіг відомості про хрещення Русі. Вони вміщені в тій його частині, яка була складена, як вважають Б.О. Рибаков та інші дослідники, на основі літопису Аскольда. “Сътвори же и мирное устроение съ прежереченными Русы, и преложи сихъ на християнство, и обѣщавшися креститися, и просиша архирея, и посла къ нимъ царь”. Далі в літопису розповідається про чудо з евангелієм, яке кинули до вогнища, але воно не згоріло, що й стало переконливим доказом сили Христової.

На користь факту хрещення Русі в 60-ті роки IX ст. побіжно свідчить розповідь “Повісті минулих літ” про вбивство Аскольда. “И убиша Аскольда и Дира, и несоша на гору, и погребоша и на горѣ, еже ся ныне зоветь Угорськое, где ныне Олъмин дворъ; на той могилѣ поставилъ Ольма церковь святаго Николу”. На основі цього повідомлення В.М. Татищев вважав, що християнським ім’ям Аскольда було Микола. Оскільки Аскольд прийняв смерть за християнську віру, то, на думку історика, його можна було б вважати навіть першим руським мучеником.

У цитованому вище літописному тексті, який має безпосереднє відношення до християнства Аскольда, не зовсім зрозумілим є свідчення про якогось Ольму, котрий поставив на могилі вбитого князя церкву. Ім’я це згадується не у всіх літописних списках. У Радзивіллівському і Лаврентіївському списках уточнення, хто саме поставив церкву, немає. Іоакимівський літопис відносить будівництво церкви св. Миколи до часу ранішого, ніж князювання Святослава Ігоревича, а Київський синопсис уточнює, що побудована вона була княгинею Ольгою. Обидві літописні версії знайшли своїх прихильників і противників. Відомий знавець Києва М.В. Закревський рішуче відстоював пізнє походження церкви на Аскольдовій могилі. Причину того, що деякі дослідники приписували честь її заснування Ользі, він пояснював подібністю імен “Ольма” і “Ольга”. Це логічна думка. Пізніші укладачі літописних списків справді могли переплутати ці імена. Але де гарантія того, що вони послідовно замінювали “Ольму” на “Ольгу”, а не навпаки?