Читать «Скляні бджоли» онлайн

1

Коли нам було кепсько, нас виручав Твіннінґс. Я сидів у нього за столом. Цього разу я барився надто довго; вже давно треба було наважитися й піти до нього, проте злидні позбавляють нас сили волі. Отак тиняєшся кав'ярнями, поки є ще якийсь дріб'язок у кишені, а потім не вилазиш із дому і витріщаєшся на стелю. Смуга невдач ніяк не хотіла закінчуватися. У мене ще був один костюм, в якому можна було з'являтися на людях, але коли я був на публіці, то, сідаючи, не мав закидати ногу за ногу — взуття було таке стоптане, що підошви аж світилися. За таких обставин людина надає перевагу самотності.

Твіннінґс, з яким я служив у легкій кінноті, був природженим посередником і взагалі люб'язною людиною. Він уже не раз виручав мене порадою, як і інших товаришів по службі. Він мав добрі зв'язки. Вислухавши мене, він дав мені зрозуміти, що я можу розраховувати лише на таку роботу, яка відповідає моєму становищу, тобто на таку, яка має який-небудь недолік. Це було цілком справедливо, мені не випадало бути перебірливим.

Ми товаришували, хоча це мало про що говорить, оскільки Твіннінґс товаришував майже з усіма людьми, яких знав, окрім тих, з якими якраз розсварився. Він умів вести справи. Його відвертість я не сприймав як образу; радше було таке відчуття, ніби ти на прийомі у лікаря, який тебе ґрунтовно обстежує й утримується від дурних зауважень. Він узявся за полу мого піджака й промацав тканину. Я помітив на ній плями, так ніби мій зір раптом загострився.

Потім він перейшов до деталей моєї справи. Я вже був не молодим, і хоча встиг побачити світу, та варто було визнати, що похвалитися мені було особливо нічим. Найкращими посадами були ті, де можна було задурно одержувати найвищу платню, а всі тобі за це заздрять. Та хіба ж я мав таких родичів, які могли роздавати престижні посади, як ото тесть малого Пауля Доманна, який будував локомотиви й під час сніданку заробляв більше, ніж за рік одержували ті, хто гарував у будні й у вихідні? Що більшими є об'єкти посередництва, то менше з ними мороки: локомотив легше продати, ніж пилосос.

У мене був дядько-сенатор. Але він уже давно помер, ніхто про нього більше не пам'ятав. Мій батько був державним службовцем і все своє життя прожив у спокої, а невеличку спадщину, яку він залишив, ми вже давно проїли. Моя дружина була незаможною. Не надто розженешся, маючи в активі мертвого сенатора і дружину, яка сама відчиняє двері гостям.

Потім ще були посади, на яких ледь не задурно треба було добряче попотіти. Ходити по квартирах та пропонувати холодильники чи пральні машини, аж поки не почнеш боятися вхідних дверей. Або ж слід було доскіпуватися до старих приятелів, ходити до них у гості й підступно втюхувати їм мозельське вино або страхові поліси. Твіннінґс із посмішкою відкинув ці варіанти, за що я був йому дуже вдячний. Він міг би поспитати мене, чи я вивчився на щось краще. Він знав про те, що я займався приймальним тестуванням танків, але йому було також відомо, що там я потрапив до чорного списку. До цього я ще повернуся.