Читать «Людина-маятник» онлайн - страница 2

- Давно?

- Та вже тривалий час...

- Ну, от бачите, рутинна терапiя позитивного ефекту не дала, хiба не так?

Бiлявцi здалося, що Лавро тiшиться з неефективного лiкування Флорiки, але приглушує свою радiсть, навiть забарвлює голос у спiвчутливi тони, йому нехай що, аби провести свiй експеримент.

Не дiждавшись вiдповiдi, Лавро провадив далi:

- Але, як кажуть, не тiльки свiту, що в вiкнi. У вас, Флорiко, є перспектива на одужання! I не зиркайте на мене так недовiрливо. Я беруся поставити вас на ноги! Просто i ясно.

Дiвчина повернула до нього своє блiде обличчя:

- Справдi?

- Авжеж! Тiльки тут потрiбна... деяка смiливiсть.

Вiї у Флорiки затрiпотiли, як метелики:

- Смiливiсть?

Бiлявка не витримала, повернула голову з пишною зачiскою i, мило усмiхнувшись, кинула "шпильку":

- Тут, Флорiко, йдеться про смiливiсть нашого шановного експериментатора.

- Це само собою, Альбiно, - вибачливо посмiхнувся Лавро.

- Чого ж тодi, дозвольте спитати, ви шукаєте... жертв, хоча iсторiя науки знає не одного дослiдника...

- "Жертв"... - Лавро скривився, наче вiд кислицi. - Ох i язичок у вас, Альбiно... А втiм, ви вже не зможете дорiкнути... Я вирiшив теж.

- На собi?

- Так. Разом iз Флорiкою.

Це подiяло на Альбiну, як холодний душ. Деякий час вона неспроможна була вимовити й слова.

- Оце вже по-чоловiчому! - нарештi видихнула, труснувши золотистими кучерями.

- А буде ще й по-жiночому, як ви допоможете нам з Флорiкою, - поправив окуляри Лавро.

- Ну, якщо зможу... - трохи розгубилася Альбiна, в очах її з'явився вираз настороженого очiкування.

- Я хочу, щоб ви провели цей експеримент.

- Я? - вражено перепитала Альбiна, тицьнувши пальцем у свої повнi груди. - Ваш експеримент?

- Так, саме ви. Я просто милуюся, спостерiгаючи, як ви фiлiгранно проводите операцiї. У вас висока експериментальна культура. Не скромничайте, в нашiй лабораторiї ви, Альбiно, перша.

Вона дивилася на обох - Лавра i Флорiку - здивовано i водночас злякано.

- Але ж ми ще не зачiпали генотипу людини. I нiхто в Союзi... i в цiлому свiтi...

- А чому б нам не розпочати? Все одно це мусить колись статися, як ви вважаєте? От давайте спробуємо. I для вас це нагода...

- Нагода для мене?

- А звичайно. Просто i ясно.

"Справдi, - подумала Альбiна, - вiн каже правду, це нагода..." Холодок остраху пройняв їй груди, вiдчула, що вiзьметься за цю операцiю, що це таки її шанс. Проте ще заперечувала:

- Але ж генетична карта людського органiзму ще не розшифрована, тут можуть бути...

- Несподiванки? - осмiхнувся Лавро. - Промахи? Хто ж вiд них застрахований? Парашут може й не розкритися.

"Фанатик. Самогубець", - змигнуло в очах Альбiни.

Флорiка не озивалася й словом, сидiла, схиливши голову, тiльки iнколи на її по-дитячому довiрливе блiде обличчя набiгала тiнь занепокоєння, дiвчина клiпала вiями.

Лавро кинув запитливий погляд на Флорiку i продовжував, звертаючись до Альбiни:

- Про ступiнь ризику ми вже говорили. Вовка боятись - в лiс не ходити, адже так, Флорiко?

- Так, - хитнула головою лаборантка i зажурено подивилась у вiкно на iнститутський сад, облитий багрянцем призахiдного сонця.