Читать «Сонячна магія» онлайн - страница 166

Дорогоцінною Дорогою зусібіч до Голки, у вушку якої оселився Тодол, звозили магію, талант Каштеляна, без якого світ Зубастика почав умирати. Він блід, стискався, з кожним роком у ньому ставало дедалі холодніше. Отриману магію Бардо згодовував своїй чорній книзі. Його книга росла, міцніла. Не всі чаропльоти можуть дати своїм заклинанням стільки сили, щоб ті ожили, потрібно з великою любов’ю плести чари, щоб вони почали жити. Книга Тодола була мертва — як зомбі. Вона насичувалася чужими заклинаннями, змінювала їх і перетворювала на свої. Золотава магія темніла, стаючи частиною протосвіту.

Зрештою книга «Бардо Тодол» вирішила, що настав час позбутися того, хто її написав.

* * *

Магічна піна піднялася вже до пояса, і одноокого старого віднесло до гранітних постаментів. Він рушив уперед, насилу переборюючи зустрічний потік, прагнучи швидше дістатися до книги в жовтогарячій обкладинці, розтоптати її та проковтнути уривки, що залишилися, коли з потоку золотавих міхурів і піни виникла чиясь голова.

Світле волосся, кучерявенька борода, обличчя, вкрите жовтогарячим ластовинням. Якусь мить чорнобородому здавалося, що він бачить усього лише книгу… Але по тому перед ним на весь зріст піднявся його ворог. Жменями зачерпуючи золотаву піну, він почав запихати її до рота. Угорі ліворуч там бракувало одного зуба.

— ТИ? — запитав чорнобородий.

— Я, — сказав старий, в’їдливо посміхаючись.

— НІ, ТИ В МЕНІ. Я ПОГЛИНУВ КАШТЕЛЯНА. ТИ — ЛИШЕ РОЗГОРНУТА КНИГА, ЯКУ ВІН ЗАКОПАВ У ПУСТЕЛІ БІЛЯ ЦУКАТУ.

— АВЖЕЖ, ЦЕ ТАК, — погодився Зубастик.

Піна наповнила вже всю спальню, у вирі, яким закрутилися її потоки, чорна й жовтогаряча книги зійшлися. Бардо Тодол не барився — широко роззявив кривого рота й проковтнув Зубастика.

— ЦЕ БУЛО ПРОСТО, — прошелестів голос. — ЗОВСІМ ПРО...

Він не доказав. Рот роззявився в беззвучному крику. Досі він нагадував півмісяць, а тепер став повним місяцем, перетворився на круглу літеру «О». Він розширювався, швидко займаючи всю поверхню обкладинки. У глибині чорного колодязя тіні протосвіту почали світлішати, ніби вигораючи на яскравому сонці.

А потім на чорній шкірі проступило ластовиння. Спершу бліде та дрібненьке, воно збільшувалося, ставало дедалі яскравішим, поки не зрослося в суцільну жовтогарячу поверхню.

Машина під підлогою перестала працювати. Над Голкою, над горами, над усім світом Зубастика піднялася сяюча жовтогаряча хмара. Вона розрослася, сховала небо, опустилася й заполонила все навколо. Океан забурлив, величезні сторінки затріпотіли, і з голосним стукотом книга захлопнулася.