Читать «Сонячна магія» онлайн - страница 160

— Нічого не вийде, — сказав Тодол книзі та повернувся, пронизливим поглядом оглядаючи кімнату.

Довгий ряд його любих, його чарівних звіряток тягнувся вздовж стіни.

— Ти! — сказав Тодол, вказуючи на одне звірятко. — Ти, і ти, ти, ти, ти, ти…

Він підскочив до столу, схопив ще цілий глечик і помчав уздовж галереї, окропляючи кістяки золотавими бризами магрилової рідини. Коли досяг середини ряду, позаду вже почався рух, клацання, рипіння і стукіт кісток об срібну підлогу. Біля останнього звірятка Бардо зупинився, підняв глечик, щоб вилити рештки, але передумав і озирнувся.

Звірятка зійшли з чорних гранітних постаментів і очікувально дивилися на нього. Зі скрині знову долинуло рипіння ланцюгів, але Тодол не звернув на це уваги.

Звірятка дивилися на нього.

Бардо Тодол широко посміхнувся, перевів погляд на великий квадратний люк у підлозі.

У скрині магрилові ланцюги дзвякнули знову.

* * *

Першим отямився Блюмкін. Він підстрибнув, кулаком збив голуба в повітрі й став у боксерську позу, повільно поводячи перед собою зігнутими руками. Гагра щосили розмахував списом, трощив супротивників, Каштелян крутився дзиґою, клацав зубами та гарчав.

А Геб злякався. Кістяки — це було як у кошмарному сні, й він відступив, притиснувся спиною до стіни, так що постаті зникли в диму. Крізь рокотіння Машини чулися тріск і стукіт. Гебвін замружився, стиснув зуби так, що загуло в голові.

І зрозумів, що його долоня весь цей час лежала на руків’ї жезла.

Воно було тепле. Не розплющуючи очей, Геб повільно підняв іншу руку й теж поклав її на жезл.

Він не міг викликати морозяних псів, він взагалі нічого не міг. Він не вмів чаклувати, він не був магом — лише слугою, що ремонтував старе домашнє начиння та за наказом господарки доглядав тварин.

— Каштелян сказав, що я не маг, — прошепотів він.

Поруч пролунало ритмічне перестукування. Повільно витягаючи жезл із-з паска, Геб замружився.

Від Машини долинув зойк Гагри.

Кістки простукотіли зовсім близько, й усе стихло.

Гебвін обома руками заніс жезл над головою, так що сніжинка на кінці дзвякнула об стіну. Каштелян сказав: «Ти не маг», — але ще він сказав: «Магічні речі слухаються тебе». Геб упорався з магриловим замком, але ж із ним не міг упоратися дужий ельф! А ще він зумів полагодити плутанку й заклинання Потоку…

Геб розплющив очі.

Просто перед його обличчям повільно погойдувався з боку на бік череп пітона.

* * *

На місці залишилося тільки одне звірятко, але Бардо дуже не хотілося, щоб воно залишало постамент. Ця була зірка галереї, найбільше, наймогутніше звірятко із зібраних ним. Тодол вирішив, що інші впораються без його допомоги, й поставив глечик на підлогу.

Він задоволено прислухався до того, що відбувалося внизу. Звірятка вочевидь тиснули ворогів.

Крізь рокіт і звуки бою знову почулося рипіння. Бардо Тодол озирнувся. Над краєм скрині виднілася чорна обкладинка.

— Тобі не вирватися.

Він наблизився до скрині. Книга була вже біля верхнього краю стінок, утримувана ланцюгами, що натяглися до крайньої межі. Навколо опуклого ока по шкірі повзли синювато-чорні ляпки. Магрилові ланки напружено порипували й повільно розтягалися, з круглих ставали овальними.