Читать «Шовк» онлайн - страница 5

Ерве Жонкур сидів навпроти нього, незворушний, зі згаслою сигаретою між вустами, і слухав.

Знову, як за вісім років до того, він дозволяв цьому чоловікові спокійно переписати книгу його долі. Голос Бальдаб’ю лунав тихо, але чітко, ритм підкреслювали короткі паузи, коли той раз у раз сьорбав перно. Спливала хвилина за хвилиною. Нарешті він скінчив свою промову:

– Вибору ми не маємо. Якщо хочемо вижити, треба їхати аж туди.

Запала тиша.

Відвідувачі «Вердена», спираючись на стійку, дивилися на них обох. Бальдаб’ю спробував зробити ковток, нахиливши свій келих, на дні якого залишилося ще кілька крапель перно. Ерве Жонкур поклав сигарету на край стола та спитав:

– А де точніше я маю шукати цю Японію?

Бальдаб’ю підняв свій ціпок і вказав кудись понад дахом церкви Сент-Оґюст.

– Тримайся цього напрямку. Доки не дійдеш до краю світу.

9

У ті часи Японія насправді була немов іншим світом. Цей великий острів, що складався з купи менших островів, на двісті років був цілком відгороджений від усього людства; жодні контакти з континентом не дозволялися, ніхто з чужоземців не мав дозволу ступити на цю землю. Узбережжя Китаю відстояло від них майже на двісті миль, але імператорський декрет зробив цю відстань іще більшою: мешканцям острова було заборонено будувати човни, для яких знадобилося б зрубати більш ніж одне дерево. За своєрідною логікою правителів закон не забороняв японцям покидати острів, але на кожного, хто спробував би повернутися, чекала страта. Китайські, голландські та англійські купці раз по раз намагалися зламати цю безглузду перешкоду, але мали задовольнятися небезпечною й ненадійною системою контрабанди. Це приносило їм обмаль прибутку, багато неспокою та кілька легенд, які добре розходилися під час вечірніх балачок на порозі дому. Там, де вони зазнали поразки, американці здобули успіх за допомогою зброї. У липні 1853 року комодор Метью Перрі увійшов до Йокогамської затоки із сучасною паровою ескадрою та висунув Японії ультиматум, який «передбачав» відкриття доступу чужоземцям на острів.

Японці доти ще не бачили кораблів, здатних подолати море, йдучи проти вітру.

Через сім місяців Перрі повернувся по відповідь на свій ультиматум; військовий уряд острова підписав з ним угоду, згідно з якою два порти на півночі країни були відкриті для чужоземців. Так почалися перші, ще обмежені, торговельні відносини зі світом. Море навкруги острова, як урочисто проголосив комодор, стало відтепер не таким глибоким.

10

Бальдаб’ю знав усі ці історії. Між іншим, він знав легенду, яку повторювали всі, кому довелося відвідати далеку країну. Подейкували, нібито на острові виробляють найкращий у світі шовк. Виробляють уже понад тисячу років, вдаючись до старовинних обрядів і послуговуючись секретами з містичною точністю. Бальдаб’ю вважав, що це не легенда, а щира-щирісінька правда. Одного разу він тримав у руці серпанок, витканий з японської шовкової нитки. Йому здавалося, ніби в нього між пальцями нічого немає. Саме тому, коли справа мала ось-ось піти котові під хвіст через ту кляту пебрину та хворобу грени, він висловив таку думку: