Читать «Проект «Україна». Австрійська Галичина» онлайн - страница 2

Микола Романович Литвин

У Перемишлі, Львові та Коломиї популяризувалися слова та музика національного гімну «Ще не вмерла Україна», автором якого стали галицький священик Михайло Вербицький і наддніпрянець з-під Києва Павло Чубинський. У Галичині була добре знаною книга харківського адвоката Миколи Міхновського «Самостійна Україна», яку видано у Львові 1900 р. Дух Міхновського у Львові також підсилив політемігрант з Мелітополя Дмитро Донцов, який замешкав у Львові ще перед Першою світовою війною.

У сеpeдні віки через Галичину, зокрема після занепаду княжого Києва, у добу Галицько-Волинського королівства, проходив знаменитий Варязький шлях від Балтики до Чорного моря, Візантії. Згодом величні торги у давньому Львові, Галичі, Кутах та інших містах і містечках краю, що дістали магдебурзьке право, були добре знані європейським та азійським купцям і ремісникам. Згодом, у модеpну добу їх традиції перейняла Загальна крайова торгово-промислова виставка у Львові (відкрита 1894 р.), її електричні фунікулери, світлові фонтани, модерний дерев’яний стадіон, вишукані зі скла і металу павільйони викликали вибух емоцій у відвідувачів із різних країн. Невдовзі (1907) у місті збудовано із залізобетону один з перших у Європі універмагів (його план намагалися перейняти радянські архітектори повоєнного Києва). Для хокеїстів у Львові збудовано критий зимовий палац. У Карпатах споруджено модерні залізничні мости та тунелі. На рубежі століть у Галичині прокладено телеграфний і телефонний зв’язок, у містах встановлено газове і електричне освітлення вулиць.

Зpeштою, Галичина стала нафтовим Клондайком та Ельдоpадо — одним з потужних центpів видобутку «чорного золота». Тому в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. до неї була пpикута увага багатьох міжнаpoдних компаній: на певний час кpай став об’єктом конкуренції між пpедставниками великого капіталу. Здавалося, що він матиме великі економічні перспективи, життя тут буде процвітати, а гроші тектимуть сюди рікою.

Не випадково австрійська влада та міська адміністрація Львова навіть розробили план будівництва морського порту у Львові, який через судноплавні канали з Дністром і Бугом мав з’єднати місто з двома морями. У столиці Галичини з’явилася перша на українських землях газета, запущено дирижабль і залізничний потяг, на базі дрогобицької нафти винайдено гасову лампу. Наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. тут з’явилися перші українські партії, наукові товариства, студентське об’єднання, кооперативні структури, парамілітарні і скаутські організації, бальнеологічні курорти.

Російський царат, як правило, блокував аналогічні плани наддніпрянських українців, тому гроші знаних співвітчизників — київського підприємця і садівника В. Симиренка, полтавської поміщиці Є. Милорадович нерідко вкладалися в українські ініціативи Галичини, зокрема розбудову Наукового товариства імені Шевченка у Львові.

Карпатський край кінця ХІХ — початку ХХ ст. став П’ємонтом не лише для українців, але й поляків; батьківщиною для галицьких євреїв, які теж бажали політичних свобод, національно-державного усамостійнення. Як стверджує один із найавторитетніших сучасних дослідників історії Центральної та Східної Європи Ларі Вулф, початково просвітницька ідея Галичини засвоюється, переробляється та змінюється різними національними дискурсами, що власне активно формуються у ХІХ столітті. І хоч австрійська провінція Галичина припинила адміністративно-політичне існування у 1918 р., а після Другої світової війни — із знищенням євреїв, поділом її території між Польщею і УРСР та відповідним примусовим розселенням поляків і українців — взагалі втратила свій успадкований із попередньої епохи етнографічний та геополітичний характер, на початку ХХІ століття «дух Галичини був невловимим, примарним, міфологічним, суперечливим, але усе ще дуже живим».