Читать «Лев, Біла Відьма та шафа» онлайн - страница 69

Назавтра на них чекала подія куди серйозніша. У тронній залі – залі, стеля якої викладена слонячої кісткою, західні двері оздоблені павиними опахалами, а східні виходили просто до моря – у присутності всіх друзів Аслан урочисто коронував їх і посадив на чотири трони під оглушливі звуки труб та викрики: «Хай живе король Пітер! Хай живе королева Сьюзан! Хай живе король Едмунд! Хай живе королева Люсі!».

– Коли вже зійшли на престол королями та королевами Нарнії, завжди ними й залишайтеся. Носіть із гідністю свій королівський титул, сини Адама! Носіть із гідністю свій королівський титул, доньки Єви! – урочисто виголосив на коронації Аслан.

Крізь широко прочинені західні двері до них долинули голоси русалок та тритонів, що наблизилися до берега та голосно співали на честь новоявлених королів та королев.

Тож діти зійшли на свої трони, кожному до рук дали скіпетра, і вже як повновладні правителі та правительки Нарнії вони щедро обдарували своїх друзів: фавна Тумнуса і Бобра з Бобрихою, і велетня Громодума, і леопардів, і величних кентаврів, і відданих гномів, і, звичайно, лева. І та ніч була ніччю великого свята у Кейр-Паравелі: були і веселощі, і танці, золото спалахувало, а вино текло рікою, голосно лунала музика всередині, і тихіше, та проникливіше і солодше, незнайома мелодія, що лилася з вод морських.

Посеред усіх тих веселощів Аслан несподівано зник. Та хоч Королі та Королеви це помітили, ніхто не зронив ані слова. Недарма казав їм Бобер: «Сьогодні він тут, завтра – ні; сьогодні – з вами, а назавтра його вже й слід минув. Він не з тих, кого можна прив’язати. Та й, до того ж, є країни, де він в цю мить більше потрібен. Це нічого, ви не переймайтеся. Головне – не варто його підганяти. Він – вільний лев, його не підкорити».

На цьому нашу розповідь майже завершено, проте наберіться ще трохи терпіння. Двоє королів та обидві королеви Нарнії правили країною довго, і справедливим було їхнє правління. Спершу довелося чимало попрацювати, вистежуючи по лісах недобитки чаклунчиного війська, і ще довго країною ходили чутки про злодіяння та неподобства, що чинилися у віддалених хащах та глушині дрімучій; десь бачили примару, а місяць по тому когось налякав чи то песиголовець, чи перевертень, а ще за місяць хтось чув якісь плітки, начебто якась стара карга – насправді відьма. Ото, мабуть, і все. Та поволі зникли і ті чутки. Життя налагоджувалось навіть у найвіддаленіших закутках країни. Правителі й правительки приймали справедливі закони та тримали свої землі у злагоді; вони переймалися охороною добрих дерев, рятуючи їх від повального (у буквальному розумінні слова) вирубання. Вони звільнили юних гномів та сатирів від обов’язкового відвідування школи, а також з усією суворістю поклали край таким непорядним заняттям, як то: пхання носа не в свої справи, настирливість і неуважність, зате простий люд (той, що жив своєю працею та давав жити іншим) усіляко заохочувався. У своє правління їм уперше вдалося дати рішучу відсіч лютим велетням (тим, що зовсім не схожі на вихованого Громодума) на півночі Нарнії, коли ті надумали перейти кордон. Вони поклали дружні та мирні відносини з заморськими державами і неодноразово обмінювались із ними державними візитами. Так пролетів не один рік. Брати змужніли: Пітер перетворився на високого кремезного красеня і мужнього воїна, і стали його називати Пітер Прекрасний, а Едмунд, який був серйознішим та розсудливішим за Пітера, уславився як мудрий порадник та суддя, за що його прозвали Едмунд Справедливий. Сьюзан розцвіла та стала красунею з чорним, як смола, та довгим, майже до п’ят, волоссям, і багато хто з заморських правителів надсилав до Нарнії своїх послів – просити її руки. Згоди вона доки нікому не давала, аби не образити інших, за що її прозвали Сьюзан Жаліслива. Щодо Люсі, то вона так і залишилася веселою життєлюбною золотоволоскою, і принци в тих краях тільки й мріяли про те, аби назвати її своєю нареченою, а в народі прозвали її Люсі Відважна.