Читать «Щоденник чоловiка на межi сторiч» онлайн - страница 4

***

Бурчало Сонце: «Наберуся сили, зіпнусь, візьмусь – Зими не буде!» А Дід Мороз – щорік – старенький, сивий ліпив собі Снігурку білогруду…

***

День спадає. Сонце гасне… Незважаючи на моду, На погоду, на природу, Рік Новий приходить вчасно. Рік старий… Йому пошана. Він для нас був непоганим. Навіть в чомусь визначним. Попрощаємося з ним. Всяк на цьому світі сущий Хай стрічає рік грядущий! Друзям і рідні вітання, — Хай здійсняться сподівання! Віку, щастя і здоров’я, Сміху, щирості, любові! Келихи у всіх по вінця? Хай шампанське заіскриться! За добро, надію, вдачу Підніміть, хто не ледачий! Щоб ми долю не згубили, Щоб кохали і творили! Щоб росли на радість діти, Щоби мир ішов по світу! Хай нам весело живеться, Хай співається і п’ється! Щоб усі були багаті, В кожнім домі, в кожній хаті! Хай нас доля не минає! З Новим роком, п’ю до дна я!

***

Дощ гортає зошит. В нім весна і осінь. В нім зима холодна. В нім усе зійшлося. Розмивають краплі букви в кожнім слові. Дощ гортає зошит нашої любові.

***

Я люблю твої пальці, що, мов промінці, ковзають по щоці. Вони теплі, м’якенькі, уміють радіти. Їм рука, наче ненька, а вони, наче діти. То соромливі, то пустотливі… Дивнеє диво. Танцюють танок — ти засміялася. Сплітають тинок — ти заховалася. Не холодні, сьогодні в моїй долоні бути згодні… Мої вуста нікому не скажуть, що їм сняться твої пальці. Бо ти навчила мене мовчати.

***

Привіт, актори, дами і поети, Тут публіка – куди тобі Парнас! Промови зайві. Приберіть букети. Ті атрибути, друзі, не про нас. П’єро, мій любий, кави закортіло… Поки він зварить, Арлекін, налий! Театр згорів! Кому до того діло? Патрони й метри стережуть столи. У теплий попіл дощ впаде ранковий. На світі тиша. Немовлята сплять. Театр новий збудують. Достроково. Мабуть що, діти внуків немовлят. Підставте кухлі. Хай нам буде вдача! Шампанське б’є – шалений пульс життя! Ми живемо, бо вмієм дати здачі! Нас не гризе потреба каяття…