«Знаходячись на перехресті важливих воєнних і торговельних шляхів, туркменська земля стала свідком великого етнічного руху давнини і середньовіччя, тим центром, який пересікали грандіозні військові експедиції з Азії до Європи і з Європи до Азії: походи ахеменідських царів Кіра і Дарія, Александра Македонського, Селевкідів, Омейядів, Чингізхана, Тамерлана і російської царської армії у XIX столітті.
У III тис. до н. є. нинішню територію Туркменістану населяли предки сучасних туркменів, яких «Авеста» називає турами. Це вони у VII ст. до н. є. більше ніж на 1500 років підкорили увесь Ближній і Середній Схід. «Тури на швидких конях» у різних західних і східних джерелах іменуються як кімерійці (аміргійці), саки, скіфи, массагети, дахи, дани, саїни, сармати, парни, хіоніти, ефталіти (абдали), гунни, алани, аорси, сарики, яси…
У VI ст. до н. є. пройшла хвиля завоювань ахеменідських царів. Потім були завоювання Александра Македонського, часи жорстоких битв і походів.
Армії практично усіх відомих правителів давнини відчули на собі силу зброї і воїнського духу туркменських кіннотників. На території Туркменістану нищівної поразки зазнали непереможні доти армади перських царів Кіра II і Дарія І. Їхній спадкоємець Ксеркс вирішив не випробувати долю і відвів туранців до складу своєї армії. Його приклад наслідував Александр Македонський.
Воїнська слава турів докотилася і до Європи. Так, відомо, що афіняни запросили на службу 300 кінних скіфських лучників, а римський імператор Марк Аврелій у 175 р. організував загін з 8-ми тисяч броньованих турано-сарматських кавалеристів, зосередивши їх на Британських островах.
Засновник Парфянського царства – Арсак І. Туркмен за походженням, він очолив повстання місцевих племен проти греко-македонського володарювання і, звільнивши передгірські райони Копетдагу від грецьких намісників, в області Парфієна заклав ядро майбутньої держави. Від нього усі парфянські царі нарікалися іменем Арсак. Етимологія цього імені бере витоки у давньотуркменському слові «ар», «ер» («мужчина», «мужній»).
У І cm. до н. е. в суперництві за світове володарювання зіштовхнулися могутні імперії Заходу і Сходу – Рим і Парфія (резиденція парфянських царів Ніса знаходиться недалеко від Ашгабада). У 53 р. до н. е. в землі парфян (прямих предків туркменів) вторглося військо римського тріумвіра Марка Красса. Його 43-тисячна армада мала усі підстави розраховувати на успіх, уникнувши, внаслідок умілого маневру, зустрічі з основними силами парфян. Та на шляху Красса постав загороджувальний загін полководця Сюрена всього лише з 11-ти тисяч воїнів. Сюрен заманив грізного супротивника в пустелю, знищуючи на шляху колодязі, спалюючи траву, вимотуючи ворога несподіваними нічними нападами. У результаті римляни були настільки деморалізовані, що у головній битві (під месопотамським містом Карри) були зім'яті протягом кількох хвилин. Плутарх подає детальний опис блискучої перемоги Сюрена… У битві під Каррами загинули Марк Красcі його син. Понад двадцять тисяч римських воїнів полягло на полі бою і близько десяти тисяч було захоплено у полон.
Після цієї битви (9 травня 53 р. до н. є.) Парфянську імперію було визнано однією з найсильніших держав світу.
В історії є десятки прикладів воєнної присутності тюркських загонів у різних точках давнього світу. Навіть об'єднання Китаю (у 231 р. до н. є.) відбулося не без їхньої допомоги. Відомо також, що у середині VIII в. регулярну армію Китаю очолював огузький хан Ань Лушань, що деякий час навіть правив імперією при підтримці співвітчизників.
У VI в. Середня Азія повністю була завойована тюрками, які у 551 р. заснували свою державу.
У середині І тис. до н. є. джерела вже чітко фіксують проникнення середньоазіатських етносів до Єгипту. У V ст. до н. е. у складі ахеменідського гарнізону, розташованого на нільському острові Елефантіна (Південний Єгипет), згадується хорезмійський загін. Корінним чином ситуація змінюється в середні віки. Починаючи з VII ст. … тюркські військові командири з числа огузів, кипчаків, хазар грають провідні ролі в Єгипті. А у XIII cm. військова гвардія єгипетських султанів, яка складається в основному з огузів і кипчаків, здійснила переворот. З XIII по XVI cm. ця гвардія, відома під іменем «мамлюки», безмежно правила Єгиптом, висуваючи султанів із своїх рядів. Першим мамлюкським султаном Єгипту став Айбек ат-Туркмен (помер у 1257 р.). У XVIcm. Єгипет повністю увійшов до складу Туркмено-Османської держави. Відомо також, що Махмуд ал-Баруді (1868–1932) – прем'єр уряду Єгипту у 1882 р. – також був представником тюркських народів.
Між Туркменістаном і Єгиптом, як і між усіма східними країнами, існували контакти етнічного і культурного характеру (яку давнину, так і в середні віки). Особливо інтенсивними ці зв'язки стали починаючи з античного часу, коли Великий Шовковий шлях з'єднав між собою усі країни Старого Світу».
Овез Гундогдиєв
