Читать «Лист незнайомої» онлайн - страница 247

– Я таки мушу розповісти вам, звідки їду. Бо ця пригода – найдивніше, що трапилося зі мною, старим антикваром, за тридцять сім років діяльності. Ви, мабуть, самі знаєте, як тепер ведеться в торгівлі творами мистецтва, відколи гроші знецінюються швидше, ніж вивітрюється газ: скоробагатьки раптом відчули сильне захоплення готичними мадоннами, інкунабулами, старовинними гравюрами й картинами. Скільки не продай – їм усе мало, часом навіть доводиться боронити власне майно, щоб не винесли з хати геть усе. Бо вони готові купити в тебе останній ґудзик із рукава і лампу з письмового столу. Тому постачати нові товари стає дедалі важче, – вибачте мені будь ласка, за те, що називаю «товарами» речі, які для людей, як ми з вами, так багато важать, але це підленьке плем’я кого хочеш призвичаїть бачити у чудовій венеціанській гравюрі лише відповідник певної суми в доларах, а в рисунку Ґверчино всього-на-всього інкарнацію кількох купюр по сотні франків. Від нахабної наполегливості цих фанатичних покупців дуже складно рятуватися. І ось знову настав момент, коли у мене вигребли весь товар і мені хотілося опустити завіси на вікна, щоб не терпіти цього сорому і не бачити, до чого дійшло наше старе благородне ремесло, яке ще мій батько перейняв від діда, і ось тепер у мене в крамниці залишився лише суцільний непотріб, який давніше не поклав би собі на візок зі старим мотлохом навіть вуличний тандитник.

У цій безвихідній ситуації я вирішив погортати наші старі записи, щоб спробувати виманити у когось із колишніх покупців той чи інший дублікат. Такий список клієнтів, особливо в наш час, складається переважно з покійників, тож таким чином мені небагато вдалося досягнути: більшість із тих, чиї прізвища я знайшов у списках, змушені були розпродати своє майно з аукціону або ж померли, а ті нечисленні, які залишилися, переважно нічим не могли допомогти. Але при цьому я раптом натрапив на цілу пачку листів від одного з наших старих клієнтів, про якого згадав тільки тому, що він від початку Першої світової війни, тобто від 1914 року нічого в нас не замовляв і не надсилав жодного запиту. Це листування розпочалося – слово честі, я не перебільшую – майже шістдесят років тому. Він купував ще у мого батька і навіть діда, але я не міг пригадати, щоб він зайшов до крамниці хоча б раз протягом усіх тридцяти семи років моєї діяльності. Усе вказувало на те, що він належить до особливої категорії специфічних, старомодних і дивакуватих німців, майже зниклих сьогодні, їх любили зображати на своїх картинах Менцель чи Шпітцвеґ, і вони зрідка трапляються ще і тепер у невеличких провінційних містечках. Його надзвичайно акуратні послання були написані ідеальним каліграфічним письмом, а цифри підкреслені червоним чорнилом під лінійку – аби уникнути непорозумінь, він писав кожну цифру двічі. Для своїх послань переважно використовував лише вирвані з книг чисті сторінки, а надсилав листи у вивернутих сподом старих використаних конвертах. Усе вказувало на дріб’язковість і фанатичну ощадливість безнадійного провінціала. Підписував він ці дивні документи не лише своїм іменем, а й численними званнями – відставний радник лісового та господарського відомств, відставний лейтенант, кавалер ордена Залізного хреста першого ступеня. Оскільки він ветеран Франко-Прусської війни, то якщо він ще живий, йому має бути не менше вісімдесяти. Але цей дивакуватий і смішний скнара демонстрував дивовижну обізнаність, мудрість і тонкий смак у своєму захопленні – колекціонуванні старовинних гравюр. Я переглянув список його замовлень за всі шістдесят років, за перші з них він розраховувався ще срібними прусськими монетами, і раптом усвідомив, що цей провінціал, який почав збирати ще у часи, коли за талер можна було купити цілу пачку гравюр найкращих німецьких майстрів, потихеньку став володарем колекції, яка може рівнятися з найбільш відомими сучасними зібраннями нових багатіїв. Бо навіть те, що він придбав протягом півстоліття за смішними цінами тільки у нас, тепер цінилося б надзвичайно високо, а крім того, варто було сподіватися, що він так само старанно купував і в інших антикварів та на аукціонах. І хоча з 1914 року він нічого більше у нас не замовляв, я занадто добре орієнтувався на ринку, щоби продаж з аукціону або просто продаж такої вагомої колекції пройшов повз мою увагу. Отже, цей дивак мав бути ще живим або ж його спадкоємці нічого не розпродали.