Читать «Відьомські війни» онлайн - страница 5

Покинувши гармидер внизу, я відправилась на 2 поверх. Мене нудило (не в буквальному сенсі слова) від першого поверху. Піднімання вгору по сходинках викликало неприємне скрипіння. Бажаючи скоріше звільнити свої вуха від набридливого звуку, я пришвидшила ходу. Ось і другий поверх. Там декілька дверей. І чомусь мені хочеться зайти саме в перші від сходів. Відчуття дуже важлива річ. Особливо в відьомському світі. Необхідно довіряти магії всередині себе. Нехай вона веде за собою.

Відкривши двері, я опинилась в просторій кімнаті. В ній не вистачало яскравих барв. Все потьмяніло від часу, вологи та температури.

— Невже не можна начаклувати собі нормальної постільної білизни? — Одразу спало мені на думку. Хоча в якусь мить факт спати в цій кімнаті і на цьому ліжку видався мені менш огидним. Я розуміла, щось штовхає мене бути саме в цій кімнаті, серед цих речей. Не сподіваючись знайти реліквію, я влаштувала собі більш менш комфортне ліжко, з постільної білизни, що знаходилась в шухляді. Спати єдине правильне рішення на даний момент.

Глава 2. Привітний Пінс

Час пролетів не помітно. На годиннику був саме південь. І це означає необхідність прокинутись. На мій подив в будинку є розкішна ванна кімната, з великою кількістю дзеркал, та маленьким люстерком на туалетному столику. Це люстерко чимось схоже на річ пані Міранс. Можливо не точна копія, та деяка схожість є. Я взяла люстерко в руки і почала приводити себе до ладу. Необхідно слідкувати за собою, адже бути не вдома не означає впадати в депресію. До того ж мені необхідно попоїсти. Продуктів на кухні тут явно не має.

Провівши десь з пів години у дзеркала, я зрозуміла можна вирушати. Шкода, магія не створює їжі. Це було б ідеально. Бо виходити на контакт з жителями Пінсу не є частиною моїх планів. Отож зібравшись, я покинула будинок і попрямувала на пошуки продуктового магазину.

Блукаючи вулицями, я постійно натикалась на здивовані погляди. Невже всі так гостро реагують на появу новачків? Чи інше запитання: на скільки маленьке це містечко?

Відповіді на ці запитання я однозначно не знала. Під час розмірковування попереду промайнуло декілька крамничок з одягом, сувенірами, фарфором. Далі були ще якісь будівлі (приватні офіси, лавки), нічого цікавого. Через 20 хвилин прогулянки, я помітила невеличкий продуктовий магазин. Ось хоча б щось мені вдалось знайти.

Я з неймовірним ентузіазмом обирала продукти (моркву, салат, пасту, картоплю, молоко, макарони) — здається моє головне завдання не пошук реліквії, а поповнення запасів холодильника маєтку.

Таке помутніння не тривало довго. Неймовірний запах вишневого пирога, прямісінько через вулицю манив до себе. Аромат насичений і водночас солодкий. Кожного разу він наповнював приміщення, коли в дверях крамниці з’являвся новий покупець.