Читать «Шодерло де Лакло. Небезпечні зв"язки; Абат Прево. Манон Леско» онлайн - страница 6

Шодерло де Лакло

І мене і вас Жеркур без кінця дратував тим, що він надає своїй майбутній дружині такого значення, а також безглуздою самовпевненістю, яка змушує його думати, що він уникне неминучого. Вам відоме його безглузде упередження на користь монастирського виховання і ще сміховинніший забобон щодо якоїсь особливої скромності блондинок. Я, далебі, готова побитись об заклад: хоча у маленької Воланж шістдесят тисяч ліврів доходу, він ніколи не зважився б на цей шлюб, якби вона була брюнеткою і не отримала виховання в монастирі. Доведемо ж йому, що він просто дурень: адже рано чи пізно він однаково виявиться дурнем, і не це мене бентежить, але було б забавно, якби з цього почалось. Як би ми потішалися наступного дня, слухаючи його хвалькуваті небилиці, а вже хвастатиме він неодмінно! До того ж цю дівчинку просвітите ви, і нам уже дуже не пощастило б, якби Жеркур, як і всякий інший, не зробився в Парижі притчею во язицех.

Втім, героїня цього нового роману заслуговує з вашого боку всіляких старань. Вона і справді гарненька; кралі всього п’ятнадцять – справжній бутон троянди. Щоправда, донезмоги незграбна і позбавлена будь-яких манер. Але вас, чоловіків, такі речі не бентежать. Зате у неї млосний погляд, який обіцяє багато чого. Додайте до цього, що її рекомендую я, і вам залишиться тільки подякувати мені та скоритися.

Листа цього ви отримаєте завтра вранці. Я вимагаю, щоб завтра ж о сьомій вечора ви були у мене. До восьмої я нікого не прийматиму, навіть нині царюючого кавалера: для такої тонкої справи у нього не вистачить розуму. Як бачите, я аж ніяк не засліплена любов’ю. О восьмій я відпущу вас, а о десятій ви повернетеся вечеряти з чарівним створінням, бо мати й дочка у мене вечеряють. Прощавайте, вже за полудень, і скоро мені буде не до вас.

Париж. 4 серпня 17…

Лист 3

Від Сесілі Воланж до Софі Карне

Я ще нічого не знаю, дорога моя! Вчора у мами було за вечерею багато гостей. Хоча я і спостерігала з цікавістю за всіма, особливо за чоловіками, мені було дуже нудно. Всі – і чоловіки, і жінки – уважно розглядали мене, а потім перешіптувались; я добре бачила, що говорили про мене, і червоніла – ніяк не могла з собою впоратись. А мені б дуже хотілося цього, я ж помітила, що, коли дивилися на інших жінок, ті не червоніли. А можливо, це їх рум’яна приховують барву зніяковіння, – дуже вже, мабуть, важко не почервоніти, коли на тебе пильно дивиться чоловік.

Найбільше мене турбувала неможливість дізнатися, що про мене думають. Втім, здається, разів два-три я розчула слово гарненька, але також – і дуже ясно – слово незграбна. Мабуть, це правда, бо жінка, яка так сказала, родичка і приятелька мами. Здається, вона навіть одразу відчула до мене прихильність. Вона – єдина, котра цього вечора трохи зі мною поговорила. Завтра ми у неї вечеряємо.

Чула я також після вечері, як один чоловік сказав іншому – я переконана, що йшлося про мене: «Потерпимо, поки дозріє, взимку подивимося». Можливо, це якраз той, який мав зі мною одружуватись. Але, значить, це станеться тільки через чотири місяці! Хотіла б я знати правду.