Читать «Переможець завжди самотнiй» онлайн - страница 41

Морін вважає, що людей у Канні можна поділити на дві категорії:

1. Люди засмаглі, які протягом цілого дня перебувають на сонці (бо їх уже, певно, зарахували до переможців), вони носять нагрудні знаки, завдяки яким проходять у будь-які місця фестивалю, куди іншим доступ заборонено. Коли вони повертаються у свої готелі, там уже чекають їх по кілька запрошень, більшість яких вони викидають до сміттєвого кошика.

2. Люди бліді, які перебігають з одного похмурого офісу до іншого, беручи участь у пробах, результати яких іноді бувають дуже успішними, але потім губляться серед безлічі пропозицій, а іноді вони терплять цілковитий крах, проте здобувають собі місце під сонцем (там, де уже втішаються життям люди засмаглі), бо підтримують контакти з потрібними людьми.

Джавіц Вайлд, безперечно, належав до світу людей засмаглих.

Подія, яка має місце в маленькому місті на півдні Франції і триває дванадцять днів, подія, внаслідок якої підстрибують у захмарну височину ціни, лише привілейованим машинам дозволяють їздити по вулицях, аеропорти заповнюються приватними літаками, а пляжі — моделями, ця подія відбувається не лише на червоній килимовій доріжці, по якій в оточенні фотографів знамениті кінозірки проходять до дверей Палацу Конгресів.

Каннський фестиваль — це насамперед фестиваль кіно, а не фестиваль моди!

Хоч розкіш і гламур тут насамперед упадають в око, справжньою душею фестивалю є велетенський ринок кіноіндустрії: продавці та покупці з усього світу зустрічаються тут, щоб обмінятися готовими продуктами, інвестиціями, ідеями. У середньому в місті щодня укладається чотириста оборудок — у більшості випадків це відбувається в помешканнях, винайнятих на період кінофестивалю, де люди незручно розташовуються навколо ліжок, нарікають на духоту та вимагають мінеральної води й особливої до себе уваги, внаслідок чого в тих, хто пропонує свою продукцію, нерви напружені до краю, а на обличчі застигає крижана усмішка. Їм доводиться погоджуватися на все, піддаватися на будь-які провокації, бо їм надзвичайно важливо показати те, над чим вони трудилися іноді протягом багатьох років.

А тим часом поки ці 4800 нових фільмів нігтями й зубами чіпляються за свій шанс вибратися з тісної кімнати готелю на широкий простір, до широкої публіки, у зали справжніх кінотеатрів, світ мрій починає рухатися в протилежний бік: на арену подій виходять нові технології; стомлені тяжкою працею, гублячи впевненість у завтрашньому дні, люди втрачають бажання виходити з дому й воліють дивитися кабельне телебачення, яке за суто символічну плату показує по п’ятсот фільмів на добу.

А ще гірше те, що Інтернет сьогодні дає змогу кожному уявити себе кінорежисером. На спеціальних сайтах можна побачити немовлят, які роблять свої перші кроки, чоловіків і жінок, яким стинають голови на війні, жінок, що виставляють свої оголені принади тільки для того, щоб хтось перед екраном телевізора пережив у самотині радість сексуальної втіхи, людей, які замерзають десь у полярній кризі, справжні катастрофи, спортивні змагання, виставки мод, сцени, зняті прихованими камерами, що виставляють випадкових перехожих у кумедному, а часто й вельми непривабливому світлі.