Читать «Переможець завжди самотнiй» онлайн - страница 36

Насамперед він з’ясовує, чи можна купити права на екранізацію твору. Якщо відповідь негативна, він шукає інший продукт — зрештою, тільки у Сполучених Штатах публікується понад шістдесят тисяч літературних творів на рік. У разі позитивної відповіді він телефонує авторові й пропонує йому найнижчу з можливих цін і, як правило, автор приймає його пропозицію, бо не лише актори й актриси прагнуть пробитися в індустрію мрій: кожен письменник відчуває себе набагато значущішим, коли його слова перетворюються на видимі óбрази.

Продюсер запрошує автора на обід. Він каже, що бачить перед собою «надзвичайно кінематографічний літературний твір», і називає письменника «генієм, що заслуговує на загальне визнання». Письменник розповідає йому, що працював п’ять років над цим текстом, і просить залучити його до роботи над сценарієм. «У цьому немає потреби, тут ідеться про зовсім іншу мову, — відповідає йому продюсер і додає: — Але ви будете цілком задоволені результатом».

А потім каже: «У фільмі буде збережено вірність літературному оригіналу». Це нахабна й безсоромна брехня, й обидва знають про це.

Письменник думає, що тепер йому доведеться прийняти умови, які йому пропонують, і обіцяє собі, що наступного разу все буде інакше. Він погоджується. Продюсер розповідає, що він забезпечить фінансування проекту, зв’язавшись із такою-то великою кіностудією, розповідає також, що головні ролі гратимуть такі-то й такі-то кінозірки, — і це також нахабна й безсоромна брехня, але вона завжди повторюється, коли треба комусь замилити очі. Десь за десять тисяч доларів він, мовляв, купить у нього так званий опціон, тобто виключне право на користування твором протягом трьох років. А що буде потім? «А потім ми заплатимо вам удесятеро більше, й ви одержуватимете два відсотки від прибутків за прокат фільму». На цьому фінансова частина переговорів закінчується, бо письменник повірив у те, що заробить величезну суму на відсотках від прибутків.

Якби він запитав у своїх досвідченіших друзів, вони йому пояснили б, що голлівудські бухгалтери — то справжні чаклуни й уміють поставити свою справу так, що в них жоден фільм НІКОЛИ не матиме позитивного сальдо.

Обід закінчується тим, що продюсер дістає контракт на багато сторінок і запитує, чи автор не міг би підписати його тепер, аби студія була певна, що продукт у неї в руках. Письменник, думаючи про відсоток від прибутків (якого насправді не існує) і про те щастя, яке він переживе, побачивши своє ім’я на афішах кінотеатрів (чого теж не буде, бо найбільше, на що він може розраховувати, — це рядочок маленькими літерами «за мотивами роману такого-то»), підписує контракт без подальших вагань.

Усе суєта, усе суєта суєт, і немає нічого нового під сонцем, як сказав Соломон ще три тисячі років тому.

Продюсер починає стукати у двері кіностудій. Він уже має певне ім’я, і деякі двері перед ним відчиняються, але це ще не означає, що його пропозицію відразу приймають. Якщо її не приймають, він уже не завдає собі клопоту знову запрошувати автора на обід — він лише надсилає йому листа, в якому повідомляє, що, попри його ентузіазм та зусилля, індустрія кіно ще не готова оцінити талант автора, і він повертає контракт (який, звичайно ж, не підписав).