Читать «Переможець завжди самотнiй» онлайн - страница 3

Він уже міг би піднятися до своєї кімнати, бо те, на що він чекав, сталося об 11-й годині 11 хвилин, хоч він і наготувався чекати довше. Увійшов чоловік у супроводі вродливої жінки, обоє у строгих костюмах, які вдягають на врочисті гала-вечірки, влаштовувані після кожної важливої вечері, куди приходить більше людей, аніж на прем’єру будь-якого фестивального фільму.

Ігор удає, ніби не дивиться на ту жінку. Однією рукою підносить до самого обличчя французький журнал (журнал російський міг би викликати підозру), затулившись ним так, щоб вона його не побачила. Той захід обережності виявився непотрібним: вона жодного разу не глянула в його бік, виявивши неуважність, притаманну жінкам, що почуваються царицями світу. Вони приходять сюди, щоб справити враження, й уникають приділяти увагу тим, хто до такої уваги звик, бо, залежно від кількості діамантів на іншій жінці та вишуканості її вбрання, це може вкинути їх у депресію, зіпсувати їм настрій, навіяти їм почуття нижчості, хай навіть власне вбрання та аксесуари коштували їм цілого статку.

Чоловік, який прийшов із тією жінкою, добре вдягнений і з волоссям, посрібленим сивиною, веде її до бару й замовляє шампанське, без якого не годиться розпочинати цей вечір, що обіцяє багато контактів, багато гарної музики, можливість помилуватися чудовим видом на пляж та яхти, що стоять на якорі в порту.

До барменші він ставиться дуже чемно. Каже: «Дякую», бере два келихи й залишає на стійці добрі чайові.

Усі троє знають одне одного. Ігор із радістю відчуває, як адреналін починає шумувати у нього в крові. Завтра він знайде спосіб повідомити її, що він тут. Раніше чи пізніше вони неодмінно зустрінуться.

І лише Богові відомо, яким буде результат цієї зустрічі. Ігор, що належить до прихильників православної віри, дав обіцянку і склав обітницю в одній із московських церков перед мощами святої Магдалини (їх привезли до російської столиці на один тиждень, щоб вірні могли поклонитися їм). Він вистояв майже п’ять годин у черзі й коли підійшов зовсім близько, то зрозумів, що йдеться про вигадку попів. Але обітницю все ж таки склав і не ризикнув би її порушити. Він попросив святу Магдалину, щоб вона взяла його під свою опіку, щоб допомогла йому досягти мети, яку він перед собою поставив, без необхідності йти на великі жертви. І пообіцяв їй ікону в золотій оправі, яку замовить дуже відомому іконописцю, що живе в одному з новосибірських монастирів, коли для нього все закінчиться й він зможе повернутися на батьківщину.

О третій годині ранку в барі готелю «Мартінес» пахне димом від сигар і потом. І хоч Джиммі вже закінчив грати на фортепіано (той самий Джиммі, в якого на одній нозі черевик одного кольору, а на другій — іншого), а барменша видається дуже стомленою, люди, які зібралися біля бару, не хочуть розходитися. Для них важливо залишитися в холі ще бодай на годину, на всю ніч, дочекатися, поки що-небудь станеться!