Читать «Руденька» онлайн - страница 5

Париже, ми з Тобою – майже ідеальна пара… ми переживемо розлуки і жарти долі… але Ти безсмертний, а я – не зовсім… тому не зволікай, друже мій… не відбирай у мене дорогоцінні секунди щастя… забери мене до себе якомога скоріше… давай разом попросимо про це Всесвіт… Ти ж знаєш, я волію втішатися Тобою, а не спогадами про Тебе… тому я кажу Тобі: «А Б’ЄНТО»…

P. S. І ще: Ти відгадав мої таємниці, але не будь таким ревнивим… Так, у цьому світі існує чоловік, який дуже схожий на Тебе… але не конче було щодня дорікати мені, повторюючи по-французьки «Il у а», з легким глузуванням підкладати мені в готель мило, запах якого не те що б зворушив мене… але цей запах торкнувся тієї невидимої хмарки, що вилітає з тіла (21 грам), коли людину забирає у свій таємничий світ всемогутнє небо… цей клятий запах дорогого французького мила… цей запах, який нагадує запах чоловіка, якого мені бракує… і я сподіваюся, що Він, так само як і Ти, коли-небудь просто мовчки обійме мене… ще раз… і більше вже не відпустить.

16 грудня 2010 року

Ну как же ты

Понять не можешь,

Что мне порою так нужна

Просто тишина…

Моя барна стійка була захаращена десятками книжок: я захоплювалася творчістю Моне, я дізналася все про життя Ван Ґоґа, Тулуз-Лотрека, Ґоґена, Анрі Руссо й усіх імпресіоністів… я запоєм читала Стендаля, Мопассана, Гюґо і Андре Моруа… Аполлінер став моїм улюбленим поетом, Пікассо й Далі – майже кумирами… Це була якась невтолима спрага до знань: мені подобалось і відчувати цю спрагу, і насичувати її… Я була в захваті, коли дізналася, що Далі розробив лого для карамельки «Чупа-чупс»…

Господи, ну як мені дати їм зрозуміти, що мій жах не в сонному кошмарі… а в тому, що прокидаючись я розумію: все це був тільки сон… Усе перевернулося: у своїх снах я бачила іншу реальність… сонячну, таку, якою був мій Листопад. А в реальному житті не було нічого, крім туги й незміренного смутку. Історія повторювалась. Як мені пояснити їм, що треба просто дати мені спокій? Усе. Мене немає: я вмерла, випарувалась, заховалася, полетіла геть, зачинилася в шафі, позичила у Гаррі Поттера мантію-невидимку… обирайте будь-яку легенду, що не образить вашого самолюбства… лишень припиніть мені дзвонити і називати мене «моя дівчинко». Досить читати мені по телефону казки на ніч і розповідати, як багато ви всі готові для мене зробити. Панове, я ніколи не була «вашою дівчинкою» і ніколи нею не буду! Я більше не користуватимусь Інтернетом і не відповідатиму на ваші дзвінки. ЩЕЗНІТЬ! Моє серце належить тільки Йому і більше нікому. А ще один чоловік нещодавно це серце збурив…

P. S. Так не може далі тривати… мене врятує або Париж, або трохи сонця… а ще краще – паризьке сонце.

24 жовтня 2010 року, ближче до полудня…

Сколько в моей жизни было

этих самолетов…

Никогда не угадаешь,

где же он не приземлится…