Читать «Ваші пальці пахнуть ладаном» онлайн - страница 338

Це ж треба колишньому оптимістові дожитися і дописатися до такого!

Чи, скажімо, О’Генрі. У його новелах фінали завжди щасливі – мудрий щасливий випадок приходить на допомогу його героям, позбавляє їх сірої одноманітності, безпросвітних буднів, натомість заряджаючи вірою й оптимізмом. В його новелах щось різдвяно-щасливе, філософія всеперемагаючого добра з утвердженням існування того, що ніколи не збувається… Але сам письменник швидко впав у стан глибокої душевної депресії, ні у що більше не вірив, перестав писати, майже нічого не їв, але багато пив і помер у лікарні для бідняків на сорок восьмому році свого життя – колись такого бадьорого…

19

«Прекрасна пора», про яку віками мріяло – і мріє, і буде мріяти, – людство, очевидно, хоч колись, а таки настане на планеті Земля. Ось тільки був правим – і завжди буде правим, – Некрасов з його дещо песимістичними рядками про те, що жити «в эту пору прекрасную не придется ни мне, ни тебе». Невже так влаштоване – запрограмоване? Але ким? – життя кожного покоління, що все починається з мрії про ту саму «прекрасну пору» – і не лише з мрії, а й з боротьби за неї – і мрією завершується? То, виходить, людство таки й справді невмируще, адже вірить – кожне нове покоління, – що ось-ось нарешті настане та «прекрасна пора» – хоч жити у ній і не доведеться нікому. Але на цій вірі воно тримається і, дай Боже, буде й далі триматися!