Читать «Червона зона» онлайн - страница 5

– Мене? В червонiй зонi? – я уявив дванадцятиметрову стiну, якою бачив її з боку зеленої зони. Сiрий бетон, кiльця металевої рiжучої стрiчки по верху, будки з озброєними блеквотерами.

– Я знаю, Тонi, я знаю, – батько говорив швидко i пошепки, не дивлячись менi в очi. – Але я тут потрiбний. У мене бiльше шансiв, я ж тiльки свiдок. I зможу тебе витягти. Ми знайдемо доброго адвоката.

Вiн знов узяв мене пiд руку i м'яко потягнув вулицею. Пiд ногами шарудiв гравiй.

У дитинствi ми, мiсцевi хлопцi, стiбалися з туристiв, якi приїздили до Кей-Пi Сiтi, сприймаючи легенду про мiсто в червонiй зонi за чисту монету. Тодi фiзичної розподiльчої стiни в мiстi не було – лише структурна, як i пiвстолiття тому: the poor stay poor, the rich get richer. Туристи в Кей-Пi нагадували малолiток, якi прийшли у вiдомий гей-клуб подивитися, як виглядають геї, i от малолiтки витрiщаються однi на одних i кожен думає, що всi навколо – геї. Кей-Пi було заповнене перевдягненими жирiками. Часом ми, що тут виросли, влаштовували для них сценки. Звичайно, не розповiдали правду. Нашi батьки втратили б роботу, якби туристи перестали їздити до мiста Кей-Пi. Мiй тато, наприклад, втратив би свою кафешку, стилiзовану пiд портову випивайку, хоча порту в мiстi серед континентальної плити нiколи не було. Зате туристи водилися вiддавна, ще й до того, як мiсцевий гурт ZiQ скоротив назву мiста до двох лiтер, i скорочення прижилося.

З туристiв я смiявся, але у справжнiй червонiй зонi теж нiколи не був. Зараз батько тягнув мене туди. I я, хоч не хотiв цього визнати, розумiв, що вибору нема. Й вiд цього ставало ще холоднiше. Я знав, що там навiть нема блеквотерiв. Хаос, право сили, жодного закону й порядку. Звiсно, як i всi, я блеквотерiв ненавидiв. Але уявляв собi життя без них – i хололо в животi.

– А чо' ти думаєш, що в ред-зонi мене не шукатимуть?

– Дорого. Дорожче за життя того блеквотера.

Я не мав що на те вiдповiсти.

– Куди ми йдемо?

– До пiвнiчного КПП. Поїдеш у REE-17. Вона найбiльша, там найлегше протягти.

– Ти знаєш?

– Чув.

Я промовчав.

А я ж донедавна працював у GEE-17. Це сiмнадцята зелена зона у схiднiй Європi, Green Eastern Europe-17. Колишнiй центр колишньої столицi, плюс житловi зеленi зони по околицях, за окремими стiнами й пiд охороною блеквотерiв. Умгу, цiкаво буде повернутись у сiмнадцятку, але червону. Red Eastern Europe, REE-17. Обов'язково пiду як турист, подивлюся на ту саму стiну з iншого боку. Я скривив рота у подобi посмiшки. Колись читав, що сарказм – захисна реакцiя, коли для гумору бракує доброти, а для iронiї – настрою.

Схоже, батько гарячково думав вiд тiєї митi, як я вдарив блеквотера:

– Йдемо повiльно. Спробуємо перетнути вулицю Корiатовичiв, коли мiсяць сховається за хмарами. Якщо треба – почекаємо. Не панiкуємо. Думаю, вони не дивляться вiдео постiйно. Тiльки коли блеквотер не вийде на зв'язок – вiдстежать його за чiпом до кiнця. Тодi ж вiдстежать i нас – але це може бути аж пiд ранок. Не поспiшаємо.