Читать «Спогади бійців УПА» онлайн - страница 28

По довгому, виснажуючому марші добились ми до бункру друга Яреми, що стаціонував над селом Ракова. В бункрі Яреми довідуємось, що зі сторони Хрещатої чути було цілий день стрілянину. Цю так звану «малу войну» ми пояснювали собі тим, що наш командир Хрін шарпнув десь добре за полу польсько-большевицьких посіпак. Відпочивши в бункрі Яреми, вирушаємо на слідуючий вечір в дальшу дорогу.

Прикрі бескидські «груники» виснажили нас дощенту. Перейшовши гостинець Балигород — Тісна і замаскувавши по обох боках гостинця сліди за собою, посуваємось дальше, мов тіні, через сніжні засипи в напрямку нашої цілі.

Переходячи дорогу, що лучить село Рябе з гостинцем, раптом чуємо у віддалі яких 100 метрів за малим горбком голоси ворожого війська. Скорий скок вбік і, залігши яких 12 метрів від дороги в малих корчах ялиць, очікуємо з відбезпеченою зброєю ворога. Відбитись дальше від дороги було неможливо із-за чистого поля, на якому ворог міг би нас легко запримітити. Напруживши свій зір в напрямку долітаючих до нас ворожих голосів, зауважуємо перші стежі. Згодом поперед наші очі пересунулось з наїженими багнетами коло 500 польсько-большевицьких посіпак. Прокльони в польській і російській мовах товаришили їхньому нічному маршеві. Та зграя посіпак напевно не сподівалась, що тут ось в цих малих корчах лежать з відбезпеченою зброєю два повстанці. Ох, як хотілось їм послати серію олов'яних подарунків за спалені й зруйновані села, за морди й знущання над нашим народом. Та, на жаль, нас лише двоє, а їх коло 500 штук. Пройшло чимало часу, заки ця зграя щезла з наших очей. Відітхнувши спокійніше, ми рушили в дальшу дорогу незамерзлими гірськими потоками, щоб не лишати за собою жодних слідів. Мета нашого маршруту вже недалека. Запах диму додав нам сили до маршу. В моїй уяві увижається, як то ми з другом Лазарем зустрічаємо в теплому помешканні знайомі обличчя, а після розмов і нарад удаємось на солодкий відпочинок.

Нараз я зауважив, що друг Лазар, який йшов попереду, нагло станув. Похилившись до землі, він чомусь приглядався. «Що це має означати?» — обізвався він шепотом. Я глянув уважно туди, де він показував. По обох боках потоку зауважив я утоптану стежку. Це нас насторожило. Чи ж би хтось, подумав я собі, із санітарного персоналу був настільки необережним і зробив таку розконспіровану стежку до санпункту? Це ж противиться всяким законам конспірації повстанця!..

Розглядаючись обережно на всі боки, запримічуємо клуби диму, що підносяться зі санітарного пункту. Десь недалеко в напрямку Балигорода перериває враз нічну тишу кулеметна серія. Спрямовуємо свої кроки до санітарного підземного бункеру, модерно збудованого тої осени.