Читать «Спогади бійців УПА» онлайн - страница 2

Визволення з німецького ясиру

На залізничному шляху Ковель-Сарни загін СБ, під командою друга Гонти, заліг у вигідних становищах. Повідомлено, що з Києва везуть людей на роботи до Німеччини. Всі в напруженні чекають, нікому не вільно виходити з лісу, кожний на своєму місці, кожний знає, що має робити. Паротяг дихає чимраз ближче, йому треба тут сунути під гору. Локомотив рівняється з командиром Гонтою, який в кабіну локомотива кидає в'язку гранат. За хвилину — сильний вибух. Ми кидаємося до машини, друг Береза збиває термометер, з якого іде пара. Ще кілька ударів ломом по приладах і все окутано парою. Потяг став. Навколо стрілянина. Німецькі конвоїри, які їхали у переднім і заднім вагонах, виходять з піднятими руками, їх обшукують, кажуть рядком сідати в рові. Командир наказує відчиняти вагони, де сидять невільники. Всі — обдерті, чорні — висипали з вагонів. Один питає мене: «Хто ви? Ви зелені, напевно зелені, ви бендерівці?! Про вас у Києві багато оповідають». Жінки обіймають стрільців, цілують, плачуть. Командир дає наказ не гаятись, забираємо всіх і все, що можемо нести. Нам помагають визволені. Німців залишаємо в рові, попередивши, щоб не підносили голів, доки не відійдемо. Рушаємо в дорогу, їдемо в темряві, незнайомими дорогами, до найближчого села. Спереду іде місцевий селянин. Три рази ставали відпочивати, провіряли, чи хто не загубився. В селі усіх людей закватирували по господарях. На другий день, на майдані, зібрались визволені. Селяни-поліщуки з інших сіл чекали з фірманками, щоб забирати їх до себе. Командир Гонта записував імена. Селяни зобов'язалися цих людей переодягнути й прохарчувати, аж до відкликання.

Військовий перевишкіл

Одного дня командир повідомив нас, що кілька чоловіка з його почоту мають від'їхати на вишкіл. Називає по псевдах, хто має їхати; мені також це припало. Дає грипси і з ними від'їжджаємо. По дорозі мусіли ми полагоджувати деякі справи в терені. На третій день приїхали. За селом, коло лісу, великий дім. Це школа. Далеко перед школою стоїть варта. Навколо обкопано стрілецьким ровом. Заходимо до приміщення. Нас розміщують у великій кімнаті, спимо на підлозі. Командир Гонта від'їздить, прощаємось. З'їжджається багато стрільців в різнім віці. На другий день з села привезли дошки, сокири, пили. Робимо ліжка, стільці, вішаки. В кімнаті стоять вже в три ряди ліжка, вішаки на зброю. Скрізь чисто, порядок. Ліжка позастелювані килимами сільської роботи. Вечером, в окремій кімнаті, сідаємо до вечері. До їди не беремось, аж черговий під старшина подає команду. Усі говорять молитву «Отче наш». Командант вишколу бере ложку, бажає присутнім «смачного», тоді беремо ложки й ми. По вечері, в коридорі слухаємо вечірній наказ. По наказі молитва: «Боже Великий», і всі розходяться. Хто на варту, а хто розбирається і спішить мити ноги. У великих цеберках налита холодна вода. Дижурний наказує кластися до ліжка. Інспекційний старшина перевіряє, чи у порядку розвішена зброя, складена одіж, чи чисто помили ноги (якщо у кого брудні, має за пару хвилин зголоситись з чистими ногами). Потім дижурний заповідає: «Нічна тиша».