Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 88

Еббі вважала, що це яскрава ілюстрація її ролі у сім’ї. У неї було своє бачення, свої ідеї, як усе має бути, але кожен робив так, як подобалося саме йому.

Еббі подивилася крізь дерева і помітила білу пляму: світлу гриву Гейді, яка бігла додому. За нею спокійно йшла Нора з візком. Не задумуючись, Еббі зістрибнула з гойдалки, наче молода, і прослизнула до будинку.

У коридорі досі пахло кавою і тостами, що завжди було для Еббі ознакою домашнього затишку, але зараз чомусь викликало відчуття клаустрофобії. Вона швидко піднялася нагору сходами. Її вже не було видно, коли візочок Семі під’їхав до дверей.

Двері її кабінету — тепер кімнати Денні — були зачинені, за ними ― повна тиша. Його графік так і не вирівнявся, і досі Денні лягав і прокидався останнім. Він спускався о десятій чи одинадцятій годині ранку у своєму пошарпаному одязі — оливково-сірій футболці і поношених штанях кольору хакі, з пом’ятим від подушки обличчям і масним волоссям. Хай Бог милує!

— Слухай, ти не знаєш, хто сказав: «Ти щасливий лише тоді, коли щаслива твоя дитина»? — запитала якось Еббі свою подругу Рі на курсах із гончарства.

— Сократ, здається, — тут же відповіла подруга.

— Справді? Я чомусь думала, що це більше схоже на Мішель Обаму.

— Насправді я не знаю, хто це сказав, — відказала Рі, — однак повір, вислів набагато старіший від Мішель.

Ти прокидаєшся вранці, почуваєшся добре, але пам’ятаєш: щось не так, але що саме? А потім пригадуєш, що справа у твоїй дитині, яка нещаслива.

Еббі підійшла зачинити двері у кімнату хлопців, у якій були розкидані рушники, одяг та іграшки (точніше, їхні частини). Дуже боляче наступити на цеглинки леґо, якщо ви зайшли до кімнати без капців. Тому жінка повернулася до своєї спальні і безшумно зачинила двері.

Ліжко було все ще не прибране, оскільки Еббі хотіла поснідати до того, як Нора та троє галасливих хлопців спустяться вниз. (Скільки енергії у цих хлопців із дня у день!). Зараз вона підтягнула та розправила простирадла, повісила свій халат, склала піжаму Реда та поклала її під подушку. У робочі дні він носив темний одяг і завжди залишав після себе безлад.

У цій кімнаті за весь час жило не так багато людей: містер та місіс Брілл, потім Джуніор із Лінні, й от тепер ― Ред та Еббі. Велика шафа у кутку була ще з часів Бріллів, її залишили, бо вона була занадто великою для їхнього нового дому. Інші меблі належали Джуніорові та Лінні. І лише декоративні предмети ― Еббі: кольорова картинка з її дитинства, на якій був зображений янгол-охоронець позаду маленької дівчинки, та маленька подушечка для голок у формі кришталевого черевичка, що колись належала мамі Еббі, а ще статуетка маленького хлопчика зі скрипкою у руках — подарунок Реда, коли вони ще зустрічалися.

Унизу Еббі почула голос Нори та тихий благальний голос Сема. Через декілька секунд у двері Еббі хтось пошкрябався, вона відчинила і «Кларенс» протиснувся до кімнати.