Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 161

* * *

Нова кімната у низенькому робочому будиночку у п’яти кварталах від пансіону місіс Девіс була не краща від старої. Вона була навіть менша. Односпальне ліжко з продавленим матрацом було більшим, але не набагато, а на стелі біля вікна виднілася пляма. Проте Кора Лі, повненька брюнетка трохи за тридцять — виявилася доволі милою.

— Ви кажіть, якщо щось не так, бо ми ніколи кімнату не здавали і не знаємо, як це робиться, — відразу сказала вона їм, показуючи помешкання.

— Ну, — сказав Джуніор, — на попередньому місці я платив чотири долари на тиждень. Ми платили чотири долари.

Із того, як закам’яніло її обличчя, Джуніор зрозумів, що Кора Лі твердо націлилася на п’ять доларів. Хтось хитріший усе ж поторгувався б, але Джуніор такого робити не вмів, тому він просто змінив тему і запитав про користування ванною кімнатою. Кора Лі знову повеселішала. Оскільки її чоловік тепер не працював, вона сказала, що Джуніор може займати ванну першим. Лінні у цей час вешталася по кімнаті, поправляючи час від часу покривало на ліжку. Говорити про гроші вона соромилася.

Коли хазяйка залишила їх, Лінні підійшла до Джуніора і міцно його обійняла, наче вони молодята, але він відхилився і почав перевіряти свої речі.

— Де моя банка «Принц Альберт»?

— Поряд із засобами для гоління.

Він дістав із полички паперовий пакет. Справді, банка на місці, разом із відкладеними грошима. Він поклав його на місце.

— Нам треба купити щось на вечерю, — сказав він.

— Сьогодні ми вечеряємо у кафе. Я запрошую.

— Де саме?

— Бачив за рогом «Їдальню Сема та Девіда»? Кора каже, там чисто. Сьогодні у них страва дня — м’ясний рулет. Двадцять центів за порцію.

— Разом сорок центів, — підсумував Джуніор. — У магазині велика банка лосося коштує двадцять три центи, і мені вистачає її на півтижня.

Звичайно, двом на стільки не вистачить — зрозумів Джуніор і запанікував від думки про те, що тепер він має годувати двох, а не одного.

— Але я хочу відсвяткувати, — сказала Лінні, — наш перший вечір разом. Учора не рахується. І я хочу заплатити.

— Скільки у тебе грошей, Лінні?

— Сім доларів і п’ятдесят вісім центів! — гордо сказала Лінні.

— Тоді краще їх прибережи, — зітхнув Джуніор.

— Джуні, ну будь ласка, лише один раз, наш перший вечір разом.

— Ти не могла б, будь ласка, не називати мене Джуні? — попросив він, одягаючи куртку.

На вулиці безмежно радісна Лінні тримала Джуніора за руку і говорила про все на світі. Повідомила, що Кора Лі виділила їм половину полиці у льодовнику.

— Тобто, у холодильнику, — виправилася Лінні. — Ми можемо тримати там молоко, сир, а потім я попрошу якось скористатися плитою. А після себе так її відмию, що Кора дозволить мені готувати. А потім ти й не помітиш, як у нас буде майже власна кухня. Я знаю, як усе влаштувати.

Джуніор легко міг у це повірити.

— І я піду працювати, — радісно торохтіла Лінні, — уже завтра знайду собі місце.

— Як ти збираєшся це зробити? — іронічно запитав Джуніор. — Надворі криза, сотні чоловіків намагаються знайти роботу.

— От побачиш, я щось вигадаю.

Джуніор відсторонився від неї і пішов окремо. Вона нагадувала йому іриску: відірвеш від одного пальця — прилипає до іншого. Але злитися не можна, кімната, яку знайшла Лінні, йому потрібна. Якщо, звісно, не вдасться переконати місіс Девіс прийняти його назад.