Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 13

Офіціантки голосно закричали: «Ура!», поцілунок Денні з Карлою був довгим і щирим, тож Вітшенки полегшено зітхнули, сповнені надій на краще. А потім власник бару приніс декілька пляшок шампанського. Вітшенки святкували разом зі всіма, та оскільки вони все одно не мали змоги поговорити з Денні, бо він був зайнятий іншими гостями, вирішили їхати додому.

Вони ще раз привітали молоду пару і пішли.

Дорогою до машини всі почали розпитувати Еббі, що їй вдалося дізнатися від матері Карли.

— Насправді, небагато, — розповідала Еббі. — Мати Карли працювала у косметичному магазині, про її батька нічого не чутно. Карла вже була заміжня, але дуже недовго.

Еббі зізналася, що вона все чекала, коли у розмові випливе згадка про вагітність, але цього так і не сталося, а питати прямо вона не захотіла. Натомість Єлена (так звуть матір Карли) скаржилася на раптовість весілля. Вона говорила, що могла б підготували їм щось приємне, якби її завчасно попередили, але їй повідомили про подію лише за тиждень. Це порадувало Еббі, оскільки Вітшенки теж дізналися про весілля за тиждень, а вона ж хвилювалася, що вони повністю викреслені із життя свого сина. Але потім Єлена почала говорити про Денні: Денні купив костюм у комісійному магазині, Денні позичив краватку у начальника, Денні знайшов прекрасну однокімнатну квартиру над корейським магазином студії звукозапису. Вона справді знала Денні краще, ніж Вітшенки знали Карлу. І чому він завжди так легко віддає перевагу комусь іншому, а не власній родині?

Усю дорогу додому Еббі була дуже пригнічена.

Майже три місяці після весілля від Денні не було жодної звістки. А потім він зателефонував їм посеред ночі і повідомив, що Карла щойно народила дівчинку вагою 3 кілограми 100 грамів і що вони назвали її Сьюзан.

— Коли ми зможемо побачити її? — схвильовано запитала Еббі, а Денні відповів, що «трохи пізніше». Звісно, це було передбачувано, але з Денні це «пізніше» було дуже невизначеним. Це була перша онучка Вітшенків, і Еббі хвилювалася, що їх може не бути у її житті. Але на них чекав сюрприз на День подяки. Уранці зателефонував Денні, хоча він зазвичай ігнорував це свято, і повідомивши, що сідає на потяг разом із дочкою, запитав, чи може хтось зустріти їх у Балтиморі.

Дитина, якій було всього три тижні, а то й менше, була примотана до батька слінгом. Вона була занадто маленькою, аби оцінити її зовнішність, але це не завадило всій родині обговорити, яка вона гарненька і на кого більше схожа. усі погодилися, що її чорняве волоссячко — точно, як у Вітшенків. Оскільки оченята були заплющені, про це вони вирішили посперечатися пізніше, а поки що спробували випростати пальчики, щоб з’ясувати, чи довгі вони, як у всіх Вітшенків.

Еббі дістала Сьюзан зі слінгу, але вона не прокинулася.

— Денні, а чому ти один? — обережно запитала Еббі.

— Я не один, мамо, я зі Сьюзан, — сказав Денні.

Еббі закотила очі, і Денні пом’якшав.

— Єлена зламала руку, тому Карла повезла її до травмпункту.