Читать «Сторожова застава» онлайн - страница 108

«В песне о его выезде из дому названы город Муром и село Карачарово. Такое село действительно есть... Однако делать на этом основании вывод о среднерусском происхождении образа Ильи все же нельзя: можно говорить о среднерусском происхождении той песни».

Вловлюєте різницю? Але й це ще не все. Там само читаємо:

«Наряду с формой „Муромец“ имеются формы. „Муровец“, „Моровлин“, „Муровленин“ и некоторые другие, которые могут быть произведены от названий городов Моровийск, Моровий, Муравский шлях на юге России (Волынь, Черниговщина)».

А Волинь та Чернігівщина є не що інше, як Україна, а не «юг России». А села Муром та Карачарово, за твердженням краєзнавців, були колись одразу за Черніговом.

Але чому ж тоді пісні та билини про Іллю Муромця мають саме «среднерусское происхождение»? Відповісти на це запитання теж не складно.

Важкі й непевні були то часи. Степами Руси-України постійно тяглися орди обрів, печенігів, половців, татаро-монголів. І не минало й року, щоб вони не нападали на київську і, особливо, переяславську землі.

Тож далекі наші пращури мусили постійно тримати при боці меча. А ті переяславські сім'ї, чиї батьки та сини полягли у битвах зі степовиками, отримали дозвіл від наших руських князів переселятися аж за річку Оку, в заболочені північні ліси, куди пожадливим степовикам дістатися було не так легко. Там, у відносному спокої, матері вирощували своїх дітей, аж поки ті бралися за зброю.

Згодом туди подалися й самі князі.

І от живуть собі переяславські (а згодом до них приєдналися і київські) переселенці на нових землях, звіра полюють, рибу ловлять, хліб вирощують. А довгими зимовими вечорами збираються біля каганців та вогнищ і починають згадувати про той час, коли їхні діди й батьки ще жили понад Сулою і були свідками або й учасниками звитяжних битв за переяславські і київські землі.

А водили їх на ті січі наші славні лицарі Ілько Муровець, Добриня Микитович, Олешко Попович, які разом з хоробрими дружинниками воліли за краще загинути від ворожої стріли, аніж переселятися за далекі болота й ліси...

Отакі думки виникали в мене під час збирання матеріалу про наших далеких пращурів-богатирів. А там уже було недалеко й до написання повісті про їхні славетні часи та подвиги. А що з того вийшло — судити тобі, мій юний друже.

Писано 1986 року в древньому місті Римові над Сулою,

що нині зветься Велика Бурімка. Доповнено 2011 року.

Примітки

1

Поприще — відстань, рівна польоту бойової стріли. Приблизно тисяча кроків.