Читать «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга» онлайн - страница 8

Ще раз зазначаємо: ніяких прийшлих готів із берегів Балтики на землі сучасного українського Причорномор’я у І–ІІ століттях нашої ери не було. Ми про те уже писали в першому томі «Споконвічна земля» книги «Україна-Русь». Пізніше ще поговоримо про готів (гетів).

«Вперше про народ хунну повідомив видатний географ, астроном та математик Клавдій Птоломей, який жив і творив у середині II ст. після Н.X. У своїй «Географії», що базувалася на дослідженнях його попередників, зокрема Марина Тірського, він розмістив гунів на Лівобережжі Дніпра, приблизно на теренах нинішніх Полтавської, Сумської та Чернігівської областей. Якщо гуни — кочові азійські племена, які в кінці IV ст. вихором налетіли на Європу з-за Волги, то як вони могли проживати в Лівобережній Скіфії-Україні за 2,5 чи навіть 3 століття до того?..

Про кочовий народ на Північному Кавказі повідомив поет Діонісій Парієгет, який жив за часів римського імператора Адріана (117–138 рр.) і склав «Землеопис» у віршованій формі…

Унни, про яких говорив Парієгет, та хунни Птолемея були зовсім різними народами…

Про початок «гунських воєн» вперше повідомив Амміан Марцелін у 31 книзі своєї «Римської історії»… Як римський офіцер (Амміан, за походженням грек, жив приблизно у ЗЗ0–380 роках, добровільно служив офіцером у римській армії. У 80-ті роки прибув до Риму і залишився назавжди. — В.Б.), з центрально-азійськими гунами Амміан міг познайомитись у походах проти персів…

Не треба нехтувати також давньогерманськими переказами та сагами, які задовго до гунів Амміана, в часи Птолемея, а можливо, й раніше, гунами називали племена, які жили на південний схід від них, тих, кого латиняни називали венетами, тобто наших пращурів…» .

Тому, коли мова йде про гунів, які у V столітті н.е. потрясали Європу, особливо — Західно-Римську та Східно-Римську імперії, варто завжди пам’ятати: історія не зафіксувала в І–V століттях прибуття на терени сучасного українського Причорномор’я нового потужного об’єднання народів. Та й невідомо, куди могла дітися Велика Скіфо-Сарматська імперія тих часів, яка, безперечно, існувала на тій землі у ті роки та мала, за Геродотом, до 40 мільйонів населення. Треба пам’ятати: «У XVIII та XIX століттях німці створили потужні мовознавчі та історичні наукові школи. Вони обробили й надрукували майже всі відомі на той час грецькі та латинські історичні праці, прокоментували їх і переклали на німецьку мову. Думка німецьких учених була не лише авторитетною, а часто й вирішальною… Та от біда, вони упередженню ставилися до слов’ян, вважали їх примітивними й ні на що не здатними. Частково це було обумовлено тим, що в кінці ХVІІІ–ХІХ ст. всі слов’янські народи були поневолені, а Московську імперію (яку вони династичним шляхом прибрали до рук. — В.Б.) навряд чи вважали слов’янською.