Читать «П"ята Саллі» онлайн - страница 7

Я щосили намагалася вибратися, щоб поговорити з ним, але Саллі постійно терла потилицю, і через неї у мене боліла голова, тож мені не пощастило. Вона не дозволяла собі розслабитися перед ним, і я засмутилася, бо справді хотіла познайомитися. Судячи з того, як він на неї дивився, я зрозуміла, що жодного враження на нього вона не справляла. Його глибокі очі зберігали тільки спокій та професіоналізм. Так на Саллі дивляться більшість чоловіків. Вона така безбарвна, що нею ніхто й не може зацікавитись. Я сказала собі: Деррі, прийде і твоя черга. Вона не триматиме тебе тут вічно.

— Міс Берчвел дзвонила та розповіла мені про вас, — сказав він. — Я очікував зустрічі з вами, Саллі. Можна називати вас Саллі? — Його голос був глибоким та м’яким, як у дикторів вечірніх новин.

Вона кивнула, але опустила погляд на підлогу, й це мене роздратувало, бо я хотіла дивитися йому в очі.

— Отже, Саллі, я вам допоможу. Ви б не могли розпочати з пояснення того, що вас турбує?

Вона знизала плечима.

— Щось же вас турбує, правда, Саллі? Ви розповіли медсестрі Ванеллі в загальній лікарні Коні-Айленду, що тричі за цей місяць намагалися накласти на себе руки. Але також вона сказала, що ви говорили про якусь внутрішню силу, яка змушує вас робити різні речі.

— Я не хочу, щоб ви думали, ніби я божевільна, — сказала вона.

— Я й не думаю, що ви божевільна. З чого б це мені? Але щоб вам допомогти, мені потрібно більше дізнатися про те, що вас турбує.

— Мене турбує втрата часу.

Він уважно дивився на неї.

— Що ви маєте на увазі?

Її пересмикнуло. Саллі ніколи не думала, що колись довірить комусь свою таємницю. Але щось в її голові знову й знову повторювало: «Довірся йому. Зараз — саме час, щоб усе розповісти. Зараз — саме час, щоб попросити допомоги».

— Знаю, це звучить дивно, — сказала вона, — але коли я з якимось чоловіком… ну, розумієте, зближуюсь, або коли відчуваю себе в небезпеці, або коли мушу діяти під тиском, у мене починає боліти голова, а тоді я дивлюся й бачу, що вже минув певний час, а я опинилася в якомусь іншому місці.

— Як ви самі це розумієте?

— Спочатку я думала, що так у всіх. Бачила, як люди виходили з кімнати злими, а поверталися усміхненими, чи навпаки. Або як двоє людей поводилися дружньо, а потім умить хтось із них скаженів. Я думала, що вони так відключалися і втрачали час, як і я. Але тепер я розумію, що це не так. І ці спроби самогубства мене лякають. Щось зі мною не так, докторе Еш. Я не знаю, що, але це якесь пекло.

— Спробуйте розслабитися, Саллі, та розкажіть мені про своє минуле. Я мушу знати якомога більше, наскільки це можливо.

Спочатку вона почала панікувати, як і завжди, коли доводилося розказувати щось про себе, але згодом зробила глибокий вдих та почала швидко розповідати.

— Мені двадцять дев’ять. Братів чи сестер немає. Я розлучена. Я одружилася з Ларрі через рік після закінчення школи — лише для того, щоб втекти від свого вітчима. Мій справжній батько — Оскар, він був листоношею — одного дня зник. І просто не повернувся. А через півроку Фред одружився з моєю матір’ю. У мене ніколи не було друзів. Я була замкненою, навіть від самого малечку.