Читать «Козацький оберіг» онлайн - страница 69

Від слів козака Мамая серце Данька забилося у грудях, мов птах, готовий піднестися в небо. Звістка про майбутню подорож і лякала його, і водночас нестримно приваблювала. Так що він був готовий відправитися в далекі мандри хоч зараз.

— Ти, Голото, — продовжив козак Мамай, — дочекайся, коли соцький видужає, — вояка він міцний, так що недовго залишилося, і збирай козаків. З’явився у степах славний лицар Байда, який навколо себе степове козацьке товариство гуртує. Ти йому зі своїми орлами ще в добрій нагоді станеш. Збирається він на острові Хортиці збудувати столицю козацьку, так що поспішай йому на допомогу. А мені вже час рушати. Сагайдак для стріл і піхви для шаблі я заховаю там, де дійство відновлення Оберега має відбутися. Про це місце, Даньку, прочитаєш у Книзі Низовій, якщо зможеш до неї дістатися.

— Слухай, Мамаю, — раптом із тривогою запитав Голота, — ти ось виїжджаєш, а як раптом Чалма-бек на замок із ордою наскочить?

Козак Мамай мовчки звернув з дороги й пішов у відкритий степ. Козак Голота й Данько пішли за ним. Нарешті, козак Мамай зупинився й витягнув з-за халяви чобота короткий ніж — захалявник. Данько встиг помітити на лезі дивні вигравірувані візерунки. Козак Мамай встромив ніж у землю, присів на одне коліно і приклав вухо до руків’я. Піднявши голову, козак Мамай промовив:

— Чалма-бек вже довідався про те, що замок вдалося визволити й магістра Луціуса подолати, тому він свою орду назад повернув.

Данько аж роззявив рота від здивування, навіть по обличчю Голоти сковзнула тінь.

— Дядьку Мамаю, а можна мені послухати? — не витримав Данько.

Козак Мамай посміхнувся, допитливо подивився на Данька і сказав:

— А чому б і ні, братику?

Данько, намагаючись повністю повторити рухи козака Мамая, нахилився до встромленого в землю ножа і приклав вухо до руків’я. Спочатку він нічого не почув, але поступово звичні звуки ранкового степу кудись поділися, кудись поділися й сам ранок, і козак Мамай. Данько, щоб краще почути, заплющив очі. Йому здалося, що руків’я майже непомітно тремтить, але це тремтіння поступово передалося й Данькові, а потім охопило все його тіло. Тепер хлопець добре чув тупіт копит сотень, а може й тисяч коней, які летіли широким, випаленим степом. Було в цьому тупоті щось нестримне, моторошне й невідворотне. Але цей тупіт, віддаляючись, поступово стихав.