Читать «Козацький оберіг» онлайн - страница 39

Декілька разів хлопець завмирав, ледь балансуючи на кладці та ловлячи руками повітря, але, відновивши рівновагу, уперто крокував далі. Данько намагався не думати, що там внизу. Мінливий вогонь смолоскипу ніби замикав хлопця у світле коло, до якого упритул підступала зловісна темрява. Вона притягувала до себе, Данькові навіть здавалося, що він чує її шепіт: «Облиш усе це, ти все одно зірвешся, іди до мене, скільки вже тобі можна йти невідомо куди й невідомо для чого?»

Але Данько наполегливо йшов далі.

Нарешті в полум’ї смолоскипа Данько побачив перед собою кінець кладки, що впиралася в широкий виступ. Бажання піти швидше охопило його серце, але хлопець стримався. Данько зробив ще кілька обережних кроків. До виступу залишався лише один крок, і тут якась тінь вихопилася з темряви і пронеслася над смолоскипом.

Данько сахнувся вбік і захитався на одній нозі. Друга нога опинилася над прірвою. Хлопець замахав руками, намагаючись спертися на повітря. Смолоскип випав з його рук і полетів униз, освітлюючи прямовисні стіни прірви. Вогник летів униз дуже довго, аж доки не став зовсім маленьким та зблиснувши востаннє, згас.

Важча та менш гнучка людина сторчма полетіла би в безодню, але легкий Данько дивом віднайшов рівновагу і, зробивши швидкий крок уперед, опинитися на виступі. Тепер хлопець був у цілковитій темряві. Знесилений, він ліг на холодний виступ. Віддихавшись, Данько спробував рукою намацати кладку, по якій він щойно пройшов, але її не було! Як тільки хлопець ступив на виступ, місточок опустився вниз і зник десь у безодні.

Здалеку почувся голос Голоти, рознесений гулкою луною:

— Данько, як ти?

Хлопець ледь зміг перевести дихання, горло його стискалося від хвилювання.

— Добре! — ледь знайшов він у собі сили крикнути у відповідь.

— Спробуй знайти якийсь знак! — луною докотилося до нього.

Данько підвівся. Простягнувши перед собою руки, зробив кілька кроків, подалі від містка. Раптом хлопця пронизала думка, що перед ним знову може бути прірва. Він перелякано застиг на місці. Просуватися уперед він вирішив потроху, виставивши уперед руки та перевіряючи ногою наявність тверді.

«Знак, знак, яким має бути знак?» — напружено думав він. І тут руки хлопця уперлися в стіну. Через кілька хвилин у Данька не залишилося жодних сумнівів: ця стіна глуха. Назад він теж не міг повернутися. І тут Данько побачив відблиски на стіні, наче від дорогоцінного каміння. Здається, козак Голота розпалив смолоскип і далеке світло від нього якимось дивом змогло відбитися прямо перед хлопцем. Данько простягнув руку й торкнувся вогників. Пальцями він відчув гладку поверхню блискучих камінців, вмурованих у стіну перед ним.

Між камінцями була довга металева ручка. Не довго думаючи, Данько потягнув її на себе. Ручка не піддавалася, хлопець майже повис на ній, намагаючись зрушити з місця. Почувся скрип, немовби сипалася іржа, потім ручка пішла вниз набагато легше. Запала тиша.