Читать «Козацький оберіг» онлайн - страница 18

— Ну чого ти, песику, я зараз тобі трохи сальця дам, тільки ось на могилу підіймусь, — якомога лагідніше забубонів Данько, обережно намагаючись боком обійти собаку.

Пес уважно дивився на Данька. На мить хлопець і величезний хижак застигли навпроти один одного…

Данько відчув ту мить, коли пес кинувся на нього, і стрибнув убік. Біля самої його ноги клацнули страшні собачі ікла. Переляк, замість того, щоб паралізувати хлопця, навпаки, надав його ногам швидкості.

Данько зібрав всі сили і дременув, петляючи, мов заєць, до рятівного кургану. Позаду чулося важке й гаряче дихання пса. Коли, здавалося, до підніжжя Вовчої могили залишилося пробігти ще хвилину-дві, щось велике й чорне вистрибнуло збоку, вдарило Данька та повалило у траву. Другий пес, стрибнувши, збив хлопця з ніг. Гаряче смердюче дихання обпалило Данькові обличчя. Перед очима хлопця брязнули білі ікла. Данько рвонувся з останніх сил. Почувся тріск роздертої сорочки, пес ковзнув іклами по бронзовому захисному зерцалі, якого Данько почепив на себе перед походом у степ. Собака закрутився навколо себе. Данько відскочив назад і упав — ноги вже не слухались його. Пес підстрибнув, цілячись хлопцеві в горлянку.

За спиною в малого гримнув постріл, і пес упав на землю. Хлопець озирнувся — Пугач, тримаючи мушкет, швидко біг до нього. Але козак запізнювався — другий пес із глухим гарчанням нісся просто на Данька. Раптом хижак якось дивно перекинувся через голову, і Данько завмер, вражений жахом, — пес перетворився на людину в чорній одежі. У руках у перевертня блиснуло довге лезо ножа. Хлопець від жаху інстинктивно виставив уперед руки й заплющив очі. Не побачив, як кінь чвалом вискочив з високої трави і вдарив грудьми людину, що вже занесла ніж для смертельного удару. Вбивця покотився по траві, а козак Голота, що правив змиленим конем, зіскочив із сідла і схопив перевертня за руку з ножем.

Коли Данько розплющив очі, козак Пугач і Голота вже в’язали нападника, а прямо перед хлопцем лежала людина із закривавленим обличчям.

— Вони тебе не поранили? — стурбовано запитав Голота в закам’янілого Данька.

— Хто це? — тремтячим голосом промовив хлопець.

Обличчя Голоти стало похмурим, і він відповів:

— Пси-вбивці.

Глава 7. Розповідь козака Голоти

Тільки почало ясніти небо, як Голота й Данько відправилися назад у замок. За козаком, прив’язаний до аркана, плентався зв’язаний полонений. Данько час від часу боязко озирався на нього і згадував свою нічну пригоду. Обличчя чорного чоловіка було замазане кров’ю та вкрите шаром пилу, але очі його так недобре зиркали на малого, що Данька навіть під теплим літнім сонцем кидало в холодний піт. Козак Голота похмуро мовчав — видно було, що він глибоко замислився. Нарешті Данько не витримав і обережно запитав Голоту: