Читать «Козацький оберіг» онлайн - страница 152

Глава 15. Кам’яний хрест

Данько підвівся і злякано подивився навколо. На галявині було тихо, ніщо не нагадувало про те, що тут щойно відбулося, крім уламків алебарди. Данько побіг назад до каменя з хрестом, пильно дивлячись під ноги, але тепер він не побачив жодної змії.

Данько підбіг до кам’яного хреста й подивився на небо — сонце вже стояло в зеніті. Хлопець знову поклав Меч Зберігачів у вибоїну, потім обережно опустив поруч з ним сагайдак зі Стрілами степового вітру, зняв з шиї Печать Зберігачів і теж поклав у невеличку круглу вибоїну.

Цієї ж миті чаша під променями полуденного сонця стала прозорою й заблищала, переливаючись різнокольоровим світлом. Данько захитався — навколо нього закрутилися струмені кришталевого сяйва. Голова хлопця пішла обертом, очі засліпило пронизливе світло, і він застиг на місці, не маючи сил поворухнутися. Він вже не бачив ні каменю з хрестом, ні чаші, перед очами коливалося лише сріблясте марево. У ньому Данько, мов крізь сон, побачив три постаті старців, подібних до тих статуй, які він побачив у підземеллі під Готською фортецею. Поруч зі старцями стояв козак Мамай.

«Ти виконав свій обов’язок і зміг відновити Оберіг, — долинув до хлопця суворий голос, відлуння якого, здавалося, прокотилося всім світом, — віднині він буде зватися Козацьким Оберегом!»

І тут Данько побачив гори Карпати, гостроверхі собори й кам’яні мури стародавніх міст, стали перед його очима морські безкраї простори і степова далечінь, могутні ріки й високі ліси, пронеслося перед очима хлопця незліченне військо гордих вершників під козацькими прапорами…

Потім постаті зникли, поступово розтануло і сріблясте марево. Данько ледь отямився і, коли його очі знову змогли сприймати денне світло, він побачив, що стоїть на тому ж місці перед каменем із хрестом, але чаша з Мечем, Стрілами Степового Вітру й Печаттю Зберігачів щезла.

Данько вклонився хресту й побрів до улоговини між двома скелями, де залишив вранці батька й козака Голоту. Він йшов, відчуваючи себе втомленим як ніколи і як ніколи щасливим.

Майстер Богдан стояв біля селі, спершись на шаблю. Ліва рука його була геть скривавлена й висіла вздовж тіла. Козак Голота сидів, прихилившись спиною до каменю, вищербленого слідами від куль. Біля нього лежали два пістоля, стволи яких ще димилися, і зламана алебарда. Груди його були залиті кров’ю. Перед ними лежали кілька десятків убитих кнехтів. Удалині біліли вітрила галери. Один порожній човен, на якому підплили до острову латники, гойдався біля берега.