Читать «Козацький оберіг» онлайн - страница 148
Дмитро Білий
Через хвилину вони вже скакали на конях відкритим степом. Був уже полудень, нещадно палило сонце, коли вершники зупинилися для відпочинку в невеликій балці, порослій деревами й терновими кущами.
— Ще дві години їхати чвалом — і доберемося до берега, а там і Базавлук близько, — промовив Голота, дістаючи з переметної суми шматки в’яленого м’яса, — бачите, панове, нам ординці й обід залишили.
— Як там Байда з товариством тримається? — промовив тривожно майстер Богдан, прислухаючись до дзвінкового степового повітря.
— Нічого, утримається, — відповів Голота, але в його голосі Данько відчув занепокоєння.
Раптом коні, що спокійно паслися на галявині поруч, почали стривожено хропіти.
— Ой, чують якусь небезпеку, — промовив Голота й вони почали вибиратися з балки, насторожено вдивляючись у тіні між деревами.
Глава 13. Дума про козака Голоту
— Оце так зустріч! — вимовив Голота, як тільки вони виїхали з балки.
Данько аж присвиснув з несподіванки — їх щільним колом оточили кількасот вершників у чорному одязі. Попереду сидів на вороному коні Чалма-бек.
— Ось і зустрілися! — скривив губи в посмішці Чалма-бек.
Майстер Богдан поклав долоню на руків’я Меча Зберігачів і похмуро сказав:
— Сподіваюся, це наша остання зустріч.
— Дійсно, — розсміявся Чалма-бек, — хтось із нас живим з цих степів не вернеться. Але, судячи з усього — не я.
— Ой ні, — протягнув Голота, хижо дивлячись на Чалма-бека, — мені ще треба з тобою за мого братчика Шершня поквитатись!
— Хіба він встиг тобі розповісти, як далеко мої вовчі стріли летять… і влучають? — посміхнувся Чалма-бек і торкнувся сагайдака за своєю спиною, з якого стирчали стріли з чорним оперенням.
— Знаю, що стріли в тебе непрості — із завороженими вовчими іклами, але я від тебе тікати не збираюсь. Досить, настрілявся ти у спини. Тепер спробуй віч-на-віч з козаком на герць стати!
Майстер Богдан вихопив Меч Зберігачів, який сліпуче зблиснув на сонці.
— Я сподіваюся, ти здогадуєшся, що це за Меч.
Коваль повільно провів Мечем перед собою. Коні вершників Чалми-бека перелякано заіржали, відступаючи назад. Ординці, мов заворожені, мимоволі почали відходити.
— Чалма-бек, я викликаю тебе на двобій! Згадай, що колись ти був славним степовим богатирем, тож не зганьби своє ім’я! — закричав Голота, гарцюючи на коні.
— Добре, козаче, — злісно вигукнув Чалма-бек, — зараз ти відправишся в пекло за своїм братчиком!
Ординці повільно розступилися, утворивши коридор. Козак взяв одну стрілу із Данькового сагайдака. Хлопець помітив, що біля сідла коня, на якому гарцював Голота, висів лук.
Козак і Чалма-бек чвалом проскакали вздовж шеренги ординців, пронісшись майже пліч-о-пліч. Вихопившись на відкритий простір, вони поскакали в різні боки. Роз’їхавшись на добру сотню кроків, вони розвернули коней назустріч один одному. Чалма-бек першим схопив лук, майже непомітним рухом, поклав стрілу на тятиву й вистрелив. Стріла із якимось вовчим завиванням полетіла назустріч козакові. Голота спритно пригнувся, і та пролетіла над його потовою. Але Чалма вже вистрілив удруге. Голота знов опинився у сідлі й вихопив шаблю, щоб відбити стрілу, але не встиг, і вона, поціливши у руків’я, вибила шаблю з його руки. Третя стріла Чалми-бека свиснула в повітрі. Голота натягнув повід, його кінь став дибки, і стріла уп’ялася в кінські груди. Кінь заіржав і впав на землю. Козак вилетів з сідла й покотився по траві, але швидко підхопився, підскочив до помираючого коня й вихопив лук із сідельного сагайдака. Чалма-бек стримав коня й почав повільно під’їжджати до козака, тримаючи стрілу на тятиві.