Читать «Козацький оберіг» онлайн - страница 135

Песиголовець мав довгі м’язисті руки та широкі плечі. Коли потвора наблизилася на пару десятків кроків до частоколу, ватаг Гануляк, який вже тримав у руках напнутий лук, вихопився з-за стіни й вистрілив. Дзенькнула тятива, і стріла, зблиснувши срібним наконечником, пронизала груди чудовиська наскрізь. Із пащі потвори вихопилося харчання, песиголовець захитався, зробив крок і впав на землю. У ту ж мить ліс вибухнув пронизливим завиванням, і на галявину вискочило з півтора десятка песиголовців. Одночасно дзенькнули тятиви чотирьох луків, гримнув постріл з мушкету. Троє песиголовців нерухомо впали на землю, ще двоє закрутилися із завиваннями на землі. Але решта вже добігла до частоколу й почала видиратися на стіну, чіпляючись за деревину великими міцними кігтями. Опришок, який тримав у руках мушкет, тицьнув прикладом псячу голову, що з’явилася над стіною. Знизу чулося оскаженіле гарчання.

— До будинку! — скомандував ватаг, і опришки стрімголов зіскочили з частоколу і підбігли до міцних дубових дверей. Данько трохи загаявся й побачив волохаті товсті пальці з кігтями, які вчепилися у край стіни. Хлопець завмер, і через мить прямо перед ним виринула величезна собача голова з вишкіреною пащею. Данько закричав і махнув Крицею. Тяжкий брус просвистів над головою песиголовця, той відпустив частокіл і покотився вниз.

Данько зістрибнув зі стіни й побіг до будинку. Через частокіл вже перестрибували песиголовці. Опришки встигли поцілити ще кількох і вихопили свої топірці, приготувавшись до рукопашного бою.

— Усередину! — закричав ватаг.

Вони заскочили будинок і зачинили на засув тяжкі двері. Ледь встигли опришки покласти дубовий засув у залізні пази, як ззовні почулися гучні удари, від яких міцні двері затрусилися.

Данько завмер, піднісши над головою грізну Крицю Карпат. Пройшла довга хвилина. Данькові здавалося, що його серце гупає у грудях не менш сильно, ніж удари песиголовців об двері.

Нарешті, від міцного удару двері розлетілися на друзки, і до палацу увірвалися песиголовці. Опришки, вправно відбиваючись від них своїми топірцями, збилися в коло, усередині якого опинилися Данько і княгиня Ярина.

Песиголовці з гарчанням оточили їх, оскаженіло клацаючи довгими білими іклами. У їхніх жовтих очах відбивався блиск опришківських топірців. Було зрозуміло, що зараз натовп песиголовців змете й порве на шматки оборонців.

І тут Данько згадав про Печать Зберігачів. Він вихопив Печать і почав швидко креслити таємний знак, обертаючись по колу. Навколо опришків з’явилося ледь помітне сяюче коло, від якого відчахувалися песиголовці.

Ватаг Василь тихо промовив:

— Повільно відходимо до лісу.

Притиснувшись плечима один до одного, щоб не розірвати коло, виставивши перед собою грізні топірці, оборонці почали повільно просуватися на подвір’я. Сіра стіна песиголовців із гарчанням розступилася, немовби невидима сила відкинула їх. Опришки вибралися на подвір’я й обережно почали відходити до воріт частоколу. Данько не переставав креслити таємний знак, і сяйво навколо них посилювалося. Песиголовці, хижо блимаючи вищиреними пащами, не маючи сил переступити сяючу межу, супроводжували їх.