Читать «Козацький оберіг» онлайн - страница 124

— Добре, я візьму до уваги свідчення вашого учня, пане Зеноне, — повільно сказав він, — а тепер мені треба наодинці порозмовляти з пані Гельдою.

Інквізитор відчинив двері зали, підійшов до Гельди й суворо промовив:

— У мене до вас є кілька запитань.

Та схилила голову, знов з-під лоба зиркнувши недобрим оком на Данька:

— Я не заперечую. Ви можете пройти до моєї кімнати, щоб пересвідчитися, що в мене немає жодних відьомських речей.

За цими словами сеньйора розвернулася й почала підійматися сходами на другий поверх маєтку.

— Залишайтеся тут! — наказав інквізитор Данькові й алхіміку та пішов за сеньйорою.

Данько й алхімік перезирнулися. Коли кроки на рипучих сходинках затихли, Данько стрепенувся й несподівано для самого себе промовив, озираючись навколо:

— Пане Зеноне, думаю, нам треба дізнатись, про що вони будуть розмовляти. Я спробую прокрастися на другий поверх і підслухати їхню розмову.

— Будь обережним, Даньку, — зітхнув алхімік.

Хлопець швидко вислизнув із зали й навшпиньки почав підійматися старими дерев’яними сходами. Він прокрався до другого поверху, обережно визирнув з-за стіни і, переконавшись, що в коридорі нікого немає, почав скрадатися вздовж стіни. Тут було декілька дверей, з-під однієї пробивалося світло.

Данько підкрався до дверей і приклав до них вухо. Він почув голоси інквізитора й сеньйори Гельди, але розібрати, про що вони говорять, було неможливо.

Данько в розпачі озирнувся й наважився обережно відкрити двері до сусідньої кімнати. Двері легко відчинилися. На щастя, тут нікого не було. Данько прослизнув усередину. Повний місяць за віконцем ледь освітлював масивні меблі. Хлопець придивився й побачив під стелею віддушину, що вела до сусідньої кімнати. Данько взяв велике важке крісло й обережно підсунув його до стіни, потім поставив зверху стілець. Затамувавши дихання, він обережно заліз на цю хитку піраміду і, піднявшись навшпиньки, зазирнув до сусідньої кімнати.

Гельда та інквізитор стояли один навпроти одного. Сеньйора щось говорила, пильно дивлячись у очі співбесідникові. Данько напружив слух і почув:

— …Подумайте добре, пане Густаве. У вас є можливість долучитися до нашого Ордену. Ви зможете розділити з нами всю славу й могутність, коли ми досягнемо нашої мети.

— Але навіщо ви обмовили княгиню? — запитав інквізитор.

Сеньйора Гельда посміхнулася:

— Це давня історія. Її батько був одним із втаємничених у справі Талісману, який українці називають Оберегом. Наш Орден Хреста і Дракона давно полює за цим артефактом. Ще триста років тому люди нашого Ордену, перебуваючи в сарацинських землях, уклали з асасинами з Ордену убивць таємну угоду про спільні пошуки цього Талісману. Нарешті останньому магістру Ордену — Бенедикту Луціусу — вдалося дізнатись із записів інженера Готліба про підземелля одного замку на Дніпрі та про те, що батько Ярини посвячений у таємницю Оберега, а сама юна княгиня має здібності до чарів. Утім, їх мають усі, хто походить з роду Втаємничених. Магістр отруїв її батька, підробив його заповіт й оселився в цьому маєтку. Ми вирішили поки не вбивати княгиню, бо це може викликати зайві підозри. А головне, ми намагаємося використати її здібності задля своєї мети. Нам майже вдалося зробити це в Готському замку на Придніпров’ї. Княгиню треба було принести в жертву під час Великого Ритуалу, але козаки, які допомагають Зберігачам, не дали цього зробити. Тепер нам потрібна ваша допомога.