Читать «Козацький оберіг» онлайн - страница 103

Данько підійшов до козака ближче, уважно слухаючи його щирі слова.

Майстер Богдан зітхнув:

— Та я і сам, сказати по честі, думаю про це. Тільки, сам розумієш, ризик у цій справі є дуже великий. Сили свої я не повністю відновив, не знаю, чи вдасться мені зі стількох людей кайдани познімати. Невільників там не менше сотні буде… І навіть як спробую це зробити, то зачує мене Чалма-бек, зрозуміє, де ми зараз, і якесь чародійство зачне робити. Ворожити він добряче може, і хтозна, яка нечисть йому на допомогу прийде?

Данько підійшов до батька й подивився благально у вічі.

— А може, все ж спробуємо? — сказав хлопець, згадавши моторошні сцени, бачені на каменоломні. — Хіба можна невільників на вірну смерть залишати?

Сліпий кобзар схвально кивнув головою.

— Ну що ж, — коваль рішуче махнув рукою, — якщо товариство так вирішило, нехай так і буде — спробуємо допомогти. Ви, пане кобзарю, залишайтеся з Орисею тут біля гавані, передайте капітану гроші й на нас чекайте, а ми відправимося до каменоломні та спробуємо з невільниками повернутися.

Козак Жила радісно злетів на коня.

— Поможи нам, Пресвята Богородице й ти, Миколаю-угоднику! Не турбуйтеся, братчики, на святу справу вирушаємо! — закричав він, підняв коня дибки й погнав галопом у бік каменоломні. Богдан і Данько вскочили в сідла й понеслися за ним.

Не зважаючи на те, що ранок тільки розпочинався, робота на каменоломні вже кипіла. Одні невільники, захлинаючись від пилу, із посіченими кам’яними крихтами обличчями, били молотами у скелю, вирубуючи кам’яні брили, інші, схиляючись під вагою, тягнули каміння.

Стражники ліниво проходжалися поміж невільниками, час від часу шмагаючи їх довгими канчуками. Раптом один стражник, який вже збирався вдарити канчуком невільника, що застиг без руху, дивлячись кудись за спину охоронцю, озирнувся й побачив: на вершині гори стояв вершник із довгою бородою, що золотилася під першими променями палаючого сонця. Вершник повільно розвів руки, мов крила, звернувши їх долонями до сонця. До вершника під’їхали ще двоє — стрункий козак і хлопець, у якого на грудях блищав круглий медальйон.

Стражнику здалося, що до постаті бородатого вершника починають линути струмені якогось дивного, яскравого світла. Через хвилину навколо чаклуна утворилося коло, що світилося усіма кольорами веселки. Усі, хто був на каменоломні, відчули, як по землі пройшло легке тремтіння.

Стражники й невільники завмерли, не зводячи очей з вершника, який почав повільно водити руками, мовби виліплюючи з повітря щось кругле. Так вівчарі плекають сирну кулю. І від цих рухів світло, що оточувало вершника, почало збиратися між долонями чоловіка в яскраву палаючу кулю.

Першим отямився мурза, який командував охороною каменоломні. Він закричав щосили, вказуючи іншим стражникам на вершника. Ті стрімголов побігли до своїх коней. Ті охоронці, які знаходилися найближче до гори, кинулися по її схилу до вершника, вихоплюючи на бігу зброю.