Читать «Гордість і упередження і зомбі» онлайн - страница 172

— Якби я сама не мусила писати листи, то сиділа б коло вас і захоплювалася вашим рівним письмом, як могла б вчинити якась інша панянка. Проте в мене також є тітонька, якою не варто нехтувати.

Елізабет так і не відповіла на довгого листа місіс Ґардінер, бо не хотіла зізнаватися, що та переоцінює її перспективи з містером Дарсі. Тепер, коли вона могла надіслати Ґардінерам радісну звістку, Елізабет із соромом зрозуміла, що позбавила їх уже трьох днів радощів — і негайно написала таке:

Люба тітонько, мені слід було вже давно подякувати за Ваш довгий, ласкавий і багатий на подробиці лист — але, правду кажучи, я була не в гуморі. Ваші здогади випереджали події, зате тепер можете дати волю фантазії, най розгуляється вповні. Здогади збігатимуться з правдою — якщо, звісно, Ви не вважатимете, що я вже вискочила заміж. Негайно відпишіть мені й похваліть його ще. Я безмежно Вам вдячна за те, що ми не поїхали на озера. Ото я була дурненька, що туди хотіла! Ваша ідея фаетона, запряженого зомбі, блискуча. Ми щодня роз’їжджатимемо парком, ляскаючи батогом, доки в них кінцівки не повідпадають. Я — найщасливіша жінка на світі. Може, я й не перша, хто таке каже, але в інших підстав було менше. Я навіть щасливіша, ніж Джейн: вона лише усміхається, а я сміюся. Містер Дарсі вітає Вас з усією любов’ю, яку не витратив на мене. Приїздіть до Пемберлі на Різдво.

ЩИРО ВАША ТОЩО

Міс Дарсі була така ж рада, отримавши цю звістку, як її брат — її надсилаючи. Навіть чотирьох аркушів не вистачило, щоб повністю висловити втіху і щире сподівання, що майбутня сестра її любитиме і тренуватиме.

Розділ 61

ТОЙ ДЕНЬ, КОЛИ МІСІС БЕННЕТ нарешті спихнула двох своїх найкращих доньок, став для її материнського серця найщасливішим. Можна тільки здогадуватися, з якою втіхою і гордістю вона їздила в гості до молодої місіс Бінґлі й говорила з нею про молоду місіс Дарсі. Хотілося б, звісно, заради добра її родини сказати, що коли її діти знайшли щастя у подружньому житті, вона стала розважлива, доброзичлива й гостра на розум, але то була б неправда. Проте містер Беннет любив її піддражнювати, тож, мабуть, воно й на краще, що їй і далі бракувало клепки та рівноваги.

Містер Беннет дуже скучав за другою донькою, і любов до неї виманювала його з дому частіше, ніж будь-що інше. Він любив навідуватися до Пемберлі, особливо коли його ніхто не чекав.

Як містер Беннет і передбачав, втрата двох захисниць позначилася на цілому Гартфордширі. У наступні дні й місяці зомбі юрмами потягнулися на землі, які нині захищали тільки двійко молодших сестер Беннет. Та врешті-решт частину полковника Форстера повернули до Меритона — й могильники знов запалали.

Містер Бінґлі і Джейн пробули в Незерфілді лише рік. Заміжньою жінкою Джейн було тяжко лишатися так близько до Лонґборна, адже з кожним нападом нечестивих вона тягнулася до меча. Так здійснилася заповітна мрія сестер містера Бінґлі: він придбав маєток у графстві, що межувало із Дербі-широм. Джейн і Елізабет стали сусідками: їх розділяло лише тридцять миль, тож вони часто спілкувалися собі на радість. Чоловіки постановили, що їм слід і далі відточувати бойову вправність, хай навіть того вже не вимагали закони його величності, і рівно на півдорозі між маєтками збудували котедж для тренувань, де вони зустрічалися часто й охоче.