Читать «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі» онлайн - страница 5

До намірів руських князів посісти Галицьке князівство у 1205–1216 роках слід ставитися надзвичайно обережно. Бо то, насамперед, було протистояння католицьким зазіхачам на руський (український) галицький князівський престол. Послухаємо:

«Але найбільшою загрозою для княжої династії були споріднені з ними королівські династії Арпадів з Угорщини і П’ястів з Польщі. Король (угорський. — В.Б.) Андрій II і Лєшко Білий зустрілись 1214 р. в Спішу, де вирішили за згодою Папи Інокентія ІІІ посадити в Галичі нову династію — угорського королевича Коломана і польську княжну Соломею, яким тоді було відповідно 5 і 3 роки. Галичина відходила до Угорщини, а Перемишльське, Берестейське князівство — до Польщі. Романовичам залишалася Волинь. Одночасно в краї (Волині. — В.Б.) поставало питання запровадження церковної унії» .

Отак Папа Римський Інокентій III ще 1214 року благословив польського та угорського королів на агресію проти української землі, українського народу та українських князів.

Варто завжди пам’ятати: слава князів Данила і Василька — нероздільна! Тому, коли ми говоримо про звитяги і вчинки старшого брата Данила, ніколи не забуваймо, що поруч завжди був молодший брат — Василько. І хто з братів був автором тієї чи іншої державної справи сьогодні визначити неможливо. Хоча, звичайно, більше славних учинків приписується старшому братові Данилу. Ну що ж — така вже Василькова доля…

У попередньому переліку руських князів — претендентів на галицький трон, ми не згадали синів князя Романа Мстиславовича — Данила та Василька, які, за всіма ознаками давніх часів, мали не менше прав, ніж названі претенденти. І зрозуміло, що завдяки цьому потужному тандему брати врешті-решт перебрали Галич і Галичину до своїх рук. Ось як про ті роки пише ВРЕ (третє видання):

«Даниил Романович Галицкий (1201–1264), князь галицкий и волынский, сын князя Романа Мстиславовича… В 1221 стал княжить на Волыни и в 1229 завершил объединение волынских земель. В 1223 участвовал в сражении на р. Калка против… татар, в 1237 — против Тевтонского ордена. В 1238 Д(аниил) Р(оманович) овладел Галичем, передав Волынь брату Василько Романовичу, а затем занял Киев…» .

Мені іноді молоді так звані патріоти закидають, що не слід користуватися російськими сфальшованими джерелами. Та якщо навіть російські фальшивки не можуть заперечити величі українського (руського) князя, а змушені визнавати її, — то є найпотужніші докази української історичної правди. Бо сьогодні уже не треба нікого переконувати у фальшивості викладу російської історії.

Не будемо переповідати весь шлях боротьби князів Данила й Василька за спадщину батька. Зазначимо: до навали на Русь війська хана Батия землі Київщини, Поділля, Волині, Полісся та Галичини входили до володінь Великого Галицько-Волинського князівства.