Читать «Візит доктора Фройда» онлайн - страница 77

— Шехтель розпорядився не шукати вас, а тільки заарештувати при зустрічі, — відповів ад'юнкт.

— Он як? То пан мене заарештує, Самковський?

— Ні.

— Тоді б вам таки видали премію, і ви могли б хоч раз пообідати в пристойнішому місці, — єхидно зауважив комісар.

Самковському сказане зовсім не сподобалось, однак він змовчав. Вочевидь тому, що давно звик до шефа і всього, що той говорить. По-справжньому ад'юнкт шкодував лише про свій обід, який у кращому разі доведеться тепер доїдати холодним.

— Переб'юся без премії, — коротко і нещиро відповів ад'юнкт, ковтнувши слину.

— Вірите, що я і є Упир? — запитав про всяк випадок комісар.

Самковський у відповідь пирснув від сміху.

— От і гаразд...

Вістович раптом відчув, що понад усе хотів би зараз випити, й зробив знак кельнеру. Той заметушився і невдовзі приніс їм дві повні чарки горілки. Обидва випили одним духом, і комісар відчув себе значно краще.

— Пора завершувати з цим скурвисином, — видихнув Вістович, і Самковський збагнув, що йшлося про Упиря.

— Безперечно, — з якоюсь безнадією в голосі відповів він шефові.

— Є одна річ, що приведе його нам просто в руки, — мовив комісар. — І тут потрібна ваша поміч, Самковський.

— Pilnie słicham і notuję, — промовив той.

— Пригадуєте випадок зі складаним ножем, який загубив Упир на місці злочину? — запитав Вістович, вдаючи, що не почув іронії в голосі підлеглого.

— Аякже.

— Нагадайте газету, в якій ми розмістили оголошення.

— «Kurjer Lwowski», — відказав ад'юнкт, передчуваючи знову недобре.

— Отже, маємо певність, що він її читає, — сказав комісар. — Нам це знадобиться.

Самковський промовчав, але не зводив з шефа очей, на мить навіть забувши про свій обід.

— Подайте в цю газету некролог.

— Некролог?

— Так. Напишіть, що друзі й родичі переповнюються горем з приводу наглої смерті Франца Гольма, спричиненої дорожнім випадком на вулиці Шпитальній, — мовив комісар.

— А хто такий цей Франц Гольм? — перепитав Самковський і одразу ж запримітив лиховісний вогник в очах шефа.

— Це ім'я нашого Упиря, — вимовив шеф чітко, як учитель учневі на уроці граматики. — Як ви могли забути?

— Даруйте, шефе.

— Зробіть те, що кажу, вже сьогодні, — сердито мовив комісар.

— Слухаюсь.

— Але найголовніше ось що: самі сядьте в редакційному кабінеті і приймайте телефонні дзвінки. Поруч з вами буде доктор Фройд і я. Вам слід вдавати із себе редактора.

Самковський ствердно кивнув.

— Щойно подзвонить хтось з приводу некролога, дайте знати.

— Зроблю, шефе.

— Дякую, — Вістович звівся на ноги і поклав на стіл гроші за випивку. — Доїдайте обід, Самковський, даруйте, що перебив.

— Дурниці, — відповів той, — радий вас був бачити, шефе.

Комісар відчув, що цього разу підлеглий говорить щиро, хоч сам навряд чи міг зізнатися в тому ж самому.

Наступного дня, під вечір, комісар отримав звістку від бургомістра з Калічої Гори. Якийсь волоцюга ухопив комісара за рукав плаща й упівголоса повідомив, що за дві години його чекатимуть у тій самій кнайпі «Під білим вепром». Не давши Вістовичу опам'ятатися, волоцюга швидко зник за рогом.